Новий вид людини – «ЯЖЕМАТЬ» – DiaLOG – досконале спілкування
loader image
Секстинг – небезпека поруч
April 26, 2020
Словничок маніпулятора-початківця
April 26, 2020

#ЯЖЕМАТЬ! –

новий тип людини чи… просто нещасна жінка?

 

Користувачі інтернету давно охрестили жінок, які занадто акцентують свою увагу на власному материнстві, поняттям «яжемать». Цим словом називають жінок, які впевнені у своїй винятковості через материнство: всі довкола їм винні, а вони мають право вимагати, грубіянити, брати без дозволу чужі речі.

Коли «яжемать» почали писати одним словом та перетворили це на повноцінний термін, хештег, – достеменно невідомо. Зрозуміло тільки, чому саме так сталось: люди, що ділились своїми думками про поведінку неадекватних матусь на різних форумах, помітили – у тих одна відмовка на все: «Я же мать!» Так і пішло…

«Яжематері» тільки з їм самим відомих причин, вважають, що тепер, коли вони обзавелися «пузожителями» та «карапузами», всі інші стали їм різко винні: «пропустіть мене у черзі, я мати», «а зробіть знижку, я ж мати», «ви що, не бачите, що я з дитиною?!» Дитина для них – право на вседозволеність.

Психологи говорять: справа в тому, що деякі матері і справді думають, що зробили людству неабияку послугу. Люди ж мають розмножуватись та жити на Землі? Так! От і скажіть матерям за це «дякую». Всіх інших жінок, які з будь-яких причин ще не мають дітей, «яжематері» вважають, як мінімум такими, що не розуміються на житті. Як максимум – хворими: «Всіх чайлдфрі потрібно або примусово лікувати, або пересаджати. У суспільстві їм не місце!».

В Інтернеті  історій про «яжматерів» тисячі, у Фейсбуку є декілька одноіменних груп і на них підписано близько 10 тисяч людей. Деякі пости заганяють у глухий кут.

Наприклад, такий: «Мені 23 роки, сиджу вдома на п’ятому місяці вагітності. Чоловік працює. У нас ідилія. Але є проблема: у мого чоловіка є великий собака. Він завів його ще до весілля. Він ніколи мені не подобався, а щойно я завагітніла, то одразу сказала, що пса в одному будинку із дитиною не буде. Чоловік сперечається, а як про приспання почув – взагалі посварились. Як можна вивезти собаку подалі або позбутись так, щоб чоловік не дізнався?» Як кажуть: все найкраще дітям!

«Працюю у дитячій поліклініці. Приходять на прийом 15-річний хлопак із мамою. У дитини парасинусит: головний біль, з носа – гній, на знімках – жах. Хлопцю дві хвилини до менінгіту і три – до операційної. Хворіє два тижні. Мати закапувала ніс сечею, тому що до лікарів-нелюдів звертатись не хотіла».

«Працюю у СМЕ (бюро судово-медичної експертизи), надійшов труп дитини двох років. В обставинах справи: батько пішов до магазину, мати кинула дитину і пішла приймати ванну, через деякий час дитина заходить до неї у ванну і дає зрозуміти, що щось випила «із татової дуже потрібної пляшечки». З’ясувалось – кислота для пайки алюмінію. Швидку не викликала, тому що (дослівно) «лікарі-вбивці і немає їм ніякої довіри», промивали шлунок слабким розчином марганцівки. За дві години у дитини почалась агонія, мати викликала нарешті швидку. Швидка приїхала за шість хвилин уже на труп».

«Мені 28 років. Чоловік мене не розуміє. Він хоче, аби я схудла, тому що після пологів набрала близько 30 кг. Схоже, що він не розуміє, як воно – народити дитину, а потім повертатись у форму. Це практично неможливо! Я вважаю, що нехай кохає мене такою, якою я є. Неначе я винна, що люблю поїсти. Хорошої людини має бути багато. Або нехай шукає іншу. Як вважаєте, це взагалі нормальні заяви на мою адресу?»

«Пішов до магазину – попав у неадекват. Якась хвора на всю голову матуся прямо посеред зали почала міняти своїй дитині памперс. Вона, не сумніваючись у власній правоті, запхала використаний памперс до холодильника з напівфабрикатами. Коли до неї підійшла співробітниця магазину, намагаючись зробити зауваження, матуся просто побила її сумкою. Я здоровий дядько, але дуже злякався тієї жіночки».

 

Пам’ятка для мам!

Якщо ти помічаєш в собі ці п’ять ознак, замислись: здається, ти все-таки «яжемать»

  • Ти впевнена, що лікарі тільки і мріють, як нашкодити твоїй дитині. І взагалі, ти знаєш краще!
  • Ти впевнена у власній винятковості: а як же ж – ти народила дитину!
  • Ти говориш: ну то й що, це ж дитина, їй все дозволено.
  • Ти скидаєш усім своїм подругам фото випорожнень свого чада. І захоплюєшся ними.
  • Ти говориш тільки про свою дитину. Інше тебе не цікавить.

 

 

ДИТИНА – ЯК ТАРАН?

 

До мемів «яжемать», «яжебатя» та іншим «яже…» ставлення у суспільстві здебільшого негативне. Можливо, колись вони мали деяке сатиричне забарвлення, звертаючи увагу суспільства на негативну поведінку певних особистостей. Але наразі це перетворилось у глузливий, подекуди цинічний шум, спрямований, здебільшого, проти адекватних батьків та матерів. Між тим, використання дитини в якості кийка для вибивання привілеїв із оточуючих кожен із нас спостерігав неодноразово. Та страждають від цього не тільки дорослі, але також діти.

Ось кілька яскравих випадків.

Пошта. Черга. Заходить жіночка із дитиною років шести. Та одразу починає носитись по приміщенню, голосно кричати, пхати ногами стійки, висіти на них, залазити з ногами на столи. Весна, взуття не дуже чисте, на столах, куди люди кладуть сумки, розпаковують посилки, лишаються брудні сліди. Дитині роблять зауваження, в тому числі і співробітники пошти. Нуль реакції. Взагалі не реагує. Напевно, що не звик.

До речі, в залі присутні також інші діти – вони поводять себе сумирно. Стоїть малюк, років двох-трьох, обійняв плюшевого слона. Буйний шестиліток підбігає до нього та вибиває із рук цього слона. Малий – у сльози. Шестилітка радісно посміхається, пхає слона і з садистським задоволенням дивиться на малого. Той – заходиться істеричним плачем. Мати розбишаки все це бачить, але ніяк не реагує.

Черга обурюється все голосніше, закликає вгомонити буйну дитину. Матуся спокійна й мовчазна, як удав. І на думці не має втихомирити сина. Адже все іде за її планом. За яким? Ось що відбувається далі.

У залі починають лунати голоси: «Та пропустіть ви вже цю, з її шаленою дитиною!». Черга розступається, нахабна матуся проходить уперед. План повністю здійснився. Буйна дитина допомогла їй отримати посилку поза чергою. Зручно? Ще й як! Можна ж нічого не робити, просто не втручатись. Воно ж дитина, маленька ще, бешкетник такий. Мі-мі-мі!

Взагалі, правильним було б не потурати нахабству  матері, а викликати поліцію і скласти Акт про адміністративне правопорушення (КУпАП Стаття 184 – Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, своїх обов’язків щодо виховання дітей). І зробити це варто було б працівникам пошти. Попередивши про це матусю бешкетника. Десятки свідків підтвердили б відмову жінки від виховного впливу на сина-хулігана.

Історія друга.

Знову пошта, величезна черга – години на дві-три. Заходить жіночка, робить коло по залі та… виходить. За п’ять-сім хвилин повертається, але вже з дитиною. І голосно починає вимагати пропустити її без черги. Мабуть, живе десь поруч, побігла додому, привела маля в якості тарану. І також отримала своє. І це при тому, що вона там далеко не одна була серед матерів з дітьми.

Історія третя.

Маршрутка, година пік. Всі місця зайняті. Заходить пані з дитиною років так десяти-дванадцяти. Нічого, як то мовиться, не віщувало біди. Але раптом пані починає командирським голосом вимагати: «Хоч би хто дитині місцем поступився, сидять усі, у вікно втупились!». Люди зарухались, піддались на грубу маніпуляцію почуттям провини. Хтось врешті-решт піднявся, але сідає не дитина, сідає сама пані. А дитину (не маленьку, пам’ятаємо) саджає собі на коліна! Це варто було побачити!  Хлопчина під півтора метри зростом, якого використали у якості кийка, сидить на колінах у матері, що хотіла покласти на сидіння власну… ну ви розумієте. З боку чоловіків з дітьми таке трапляється набагато рідше. Можливо, я помиляюсь. Поділіться, будь ласка, спостереженнями.

Люди пасують перед нахабством. Від хамства таких матерів страждають, в тому числі, інші матері, батьки, діти. Але нахабам – байдуже до оточуючих. Для них головне – урвати чуже у будь-який спосіб. Ціль виправдовує будь-які засоби.

А що ж діти? Як думаєте, на них ця дурня не впливає? Впливає, ще й як! Вони усвідомлюють той факт, що нахабство та споживче ставлення до людей – найкращий, найпростіший спосіб отримати бажане. Можливо, вони стануть успішними «бізнесменами», які вміють ефективно дурити партнерів та клієнтів. Можливо, навпаки, вигнанцями, з якими ніхто не захоче дружити, співпрацювати, просто спілкуватись. А можливо, і обидва ці варіанти – спочатку перший, а потім другий – як наслідок першого. А ще такі дітки справді вірять, що світ повинен обертатись навколо них. Усі люди мають їм поступатись, відривати від себе, розкривати двері… і що там ще є у довгому списку бажань та вимог.

Нахабам плювати на оточуючих. Але, можливо, хоча б доля власних дітей змусить їх задуматись? Життя навчає жорстко, навіть інколи жорстоко.