Заціпеніння тіла, відбирання мови, пришвидшене серцебиття, нерівномірне дихання, блискавичний потік думок стосовно змальовування найближчого майбутнього, програмування неблагополучного апогею і ще ряд різноманітних відчуттів у тілі і свідомості, коли ми переживаємо емоцію страху. Знайомо? В цей час здається, що увесь світ довкола зупиняється і автоматично забарвлюється у найтемніші відтінки. І це відчуваємо ми, дорослі, і це ж коїться у внутрішніх світах наших дітлахів.
Насправді ж страх – це базова емоція, без якої ми б просто не змогли пристосуватися до умов навколишнього середовища. Тобто, це абсолютно нормально. І якщо я вам скажу на додачу, що страх, при правильному підході, може бути карколомним ресурсом на шляху дорослішання та досягнення цілей у майбутньому. Процес подолання страху являє собою цілу гамму почуттів, проте так чи інакше, вони або ламають дитячу свідомість, або зміцнюють її.
Для початку давайте розберемось в основних причинах дитячих страхів.
Насправді, таких причин можна виділити три:
1.звернення уваги на свою проблему – саме таким чином розкриваються травмуючі ситуації, які відобразилися на свідомості дитини.
І тут важливо розуміти: ці особливості виникнення дитячих страхів сигналізують нам про те, що дитина переживає важливий період в своєму житті. І ми, дорослі, категорично не повинні вдаватися до переконання, що монстрів чи зомбі не існує, змушувати дитину переборювати свої страхи «зусиллям волі», а тим більше сміятися із неї. Лише тактовний і поступовий підхід, що базується на довірі та підтримці стане ключовим у роботі із дитячими страхами.
Досить поширеною є думка про те, що дитячі страхи не потребують особливого втручання із збоку дорослих. Зерно правди в цьому є, але лише у випадку із віковими страхами, та й то, якщо вони тривають короткий термін і не є надто травматичними для дитини.
Перед тим як розглянути способи впливу на дитячу свідомість, працюючи зі страхами, доречно було б роз'яснити ресурсну позицію страху, яка стає однією із причин розширення зони комфорту (мал.1).
Саме в зоні комфорту (рожева зона) дитина почуває себе у безпеці, може брати на себе відповідальність. Проте, за кордонами особистого комфорту знаходяться дисбалансуючі ситуації, які змушують вийти із «власної коробки» захищеності і безпеки у щось невідоме – це власне і є зона страху (зелена зона). Вся фішка в тому, що якщо дитина не долає цю зону, то підвищена тривожність, страхи, які можуть перерости у фобії, швидше за все, стануть причинами нереалізованості і депресивності у майбутньому. Якщо ж ця зона пропрацьована, то дитина отримує ресурс рухатися далі і вдосконалюватися. За зоною страху натикаємось на зону навчання (блакитна зона), в якій дитина безпосередньо вчиться взаємодіяти зі страхом. А вже отримавши нові навички, вступає в зону росту (жовта зона), в якій постійно контактує із предметом страху без травматичних відчуттів. Це і є ознакою розширення зони комфорту, завдяки використанню страху як ресурсу.
Розширення зони комфорту – це єдиний шлях до самовдосконалення у будь-якому віці. І, звичайно, щоб допомогти дитині пройти всі ці зони якомога швидше і результативніше, можна використовувати ряд технік, які можуть використовувати як психологи-практики так і батьки, які в безпечний спосіб дадуть можливість контактувати зі своїм страхом і знімають рівень загальної тривожності.
Словом, працюючи над трансформацією страху, ми допомагаємо дитині відчути внутрішні сили для долання перешкод, даруємо їй розуміння і підтримку, вчимо справлятися із труднощами, які, так чи інакше, траплятимуться в її житті, виховуємо в ній стресостійкість і уважність до своїх потреб. Тому будьте уважними до своїх дітей, вони своєю поведінкою, вчинками, словами сигналізують нам про труднощі, з якими стикаються, адже ми, дорослі, ніхто інший, як провідники їх у світ дорослості і розуміння себе. Будьте Сонцем, сяйте яскравіше