Як батькам дошкільняти допомогти свїй дитині психологічно адаптуватися до школи? – DiaLOG – досконале спілкування
loader image

Як батькам дошкільняти допомогти свїй дитині психологічно адаптуватися до школи?

ДУЖЕ ЖІНОЧІ ФОРМИ
August 13, 2020
Нічні клуби – вибір молоді минулого, або як мені врятували життя солоні горішки…
August 27, 2020
Автор статті

Читчян Татевик Левоновна

Магистр психологии, дипломированный специалист по психологии, детский и семейный психолог, арт-терапевт, игро терапевт, консультант по позитивной психотерапии, энерготерапевт,  обучающий тренер,  работает со всеми возрастными категориями. Консультативный член в Ассоциации Профессиональных Психологов и Психотерапевтов. Член в международной федерации арт-терапии и самореализации личности. Управляет группой «Рабочий кейс для психолога от Татевик Читчян». Работает педагогом - психологом в Детском Развивающем центре.
Руководитель международного онлайн обучающего  проекта  Childhood & World



Автор статті – Татевік Чітчян, магістр психології, дипломований фахівець з психології, дитячий і сімейний психолог, арт-терапевт, ігротерапевт, консултатант з позитивної психотерапії, енерготерапевт, навчальний тренер, працює з усіма віковими категоріями.

 

Як батькам дошкільняти допомогти свїй дитині психологічно адаптуватися до школи?

Дошкільний вік – найважчий циклоїдний вік в індивідуальному розвитку людини. Однак не варто забувати, що кожен із життєвих циклів, як і дошкільний, може стати кризовим для дитини і перехід від дошкільного віку в шкільний не завжди може проходити безболісно для психіки дитини.

Для такого малюка провідним видом діяльності завжди була ігрова, адже дитина пізнає і досліджує світ через гру. Перехід в позицію учня-школяра і основну зайнятість – навчальну діяльність – несе в собі важкі трансформації в психіці і в адаптатівному механізмі дитини. Адже їй потрібно адаптуватися до нових соціальних умов, де на неї вже чекають нові авторитетні особистості, крім батьків, і цим авторитетом є вчителі.

У дошкільному закладі і в дитячих садах дитина теж зустрічається з роботою педагогів, але різниця в тому, що в цьому віці, можливо, все прощається дитині, а ось в молодшому шкільному віці позиція учня несе в собі величезну відповідальність, оскільки від дитини очікують відповідальності і серйозного ставлення до уроків, до школи.  Отож сама дитина хоче довести, що вже готова до цих умов, і всіляко наполягає, щоб її сприймали як серйозну особистість.

Не дивлячись на все це, у дитини є багато психологічних перешкод для досягнення мети дорослішання: дитина старається, але в результаті виходить не завжди те, чого очікують від неї вчителі, батьки і вона сама. Це пов'язане з тим, що в дошкільному віці дитина була глибоко заглиблена в ігрову діяльність, а зараз її життєвий графік - це школа, домашнє завдання, для ігор вже часу немає. До того ж, вона ще не перейшла від ігрової діяльності до навчальної, тому у дитини починає спрацьовувати процес опору як захисний механізм. Відтепер досліджувати і пізнавати світ можна тільки за допомогою книг і уроків, а вона до цього зараз ще не готова.

Проблема 1

Як допомогти дитині зрозуміти, що прийшов час йти у школу?

Після випуску з дитячого садка іноді батьки стикаються з проблемою опору дитини піти в школу, тому що слово «школа» дітям навіть не знайоме і у них недостатньо інформації про школу. В сприйнятті дитини школа – об’єкт поки дещо невизначений, а кожна невизначеність в підсумку перетворюється в невроз.

З. Фрейд дуже коротко і ясно дав визначення для такого стану: "Невроз - це нездатність переносити невизначеність". У такому разі можна через інтернет шукати відео-ролики про школу, уроки, вчителів. Показувати дитині відео про те, як проходять уроки і чого там вчать і для чого школа потрібна взагалі. Але якщо і це не допомогло, то можна граючи і конструюючи допомогти дитині зрозуміти, що таке школа. Спробуйте запропонувати дитині, граючи в кубики, побудувати школу. Нехай вона будує, а ви спостерігайте за нею, а саме: які у малечі уявлення про школу. Можна сказати, це буде попередньою батьківською діагностикою, наскільки у дитини реалістичні уявлення про школу. А якщо щось пішло не так, то можна звернутися до психолога і попросити зробити діагностику готовності дитини до школи.

Проблема номер 2

Як допомогти дитині сприйняти своїх вчителів як авторитетних особистостей?

Нагадаємо, в дошкільному віці у дитини авторитетні особистості – це його батьки. Однак з роками дитина починає розширювати своє соціальне коло авторитетів і після родичів ними стають вчителі. Але іноді дитині дуже складно зрозуміти, що мама або тато не завжди мають рацію або їхні поради та позиції з приводу якихось явищ і ситуацій не завжди призведе до очікуваного результату. Справа в тому, що в першу чергу у разі складного випадку дитина автоматично згадує, як до цього питання або задачі підходили б його батьки. Іноді вчителі по-іншому підходять до уроків і до ситуацій, і це теж у дитини провокує опір. Завдання батьків в тому, щоб не заперечувати, якщо дитина після школи, приходячи додому, розповідає щось нове, а дати можливість зрозуміти, що поради і думки вчителя – теж варіант, і навіть якщо позиція останніх не співпадає з їхньою думкою. В результаті дитина починає розуміти, що думка вчителів – альтернативний варіант і вона теж зможе допомогти. Відповідальність тільки в тому, що обирає дитина сама. Варто дати дитині усвідомити, що у вчителя теж є життєвий і професійний досвід, і він теж дещо знає, що може стати в нагоді в дорослому житті.

Проблема номер 3

Як допомогти дитині вирішувати свої питання з самообслуговуванням?

Пішовши до школи, дитина вже має розуміти, що не завжди їй допоможуть дістати книги, їжу, зібрати зошити і скласти в сумку, йти в туалет, оскільки в оточенні є й інші діти, яким теж потрібна допомога, і один педагог не зможе обслуговувати весь клас. До цього потрібно привчати малечу з дошкільного віку, починаючи з іграшок. Можна з дошкільного віку попросити дитину після себе зібрати свої іграшки, покласти в ящик для іграшок, кажучи, що у іграшок теж є будиночок, куди вони після гри йдуть їсти і спати. Тож давай допоможемо їм піти поспати або поїсти, а вони це роблять в своєму будиночку.

Проблема номер 4

Як допомогти дитині не відставати в навчальній діяльності та не втратити навчальну мотивацію або не захворіти синдромом відмінника?

Батькам потрібно допомогти дитині зрозуміти, що не завжди з першого разу виходить і з першої спроби вона не стане відмінником. Відмінником не народжуються, відмінником стають, кожен день працюючи над самим собою. Варто також пояснювати дитині, що сьогоднішня 3-ка або 4-ка завтра перетвориться на 5-ку, якщо будеш старанно вчитися. Потрібно пояснити дитині, що якщо ти отримаєш не ідеально, а добре, то не треба засмучуватися, тому що ми, твої батьки, любимо тебе не за оцінки, однак твій рівень інтелектуальності і знаннь для нас дуже важливий.

Проблема номер 5

Як допомогти дитині подружиться і зав'язати добрі стосунки з однолітками і захищати свої кордони особистості?

Потрібно налаштувати дитину так, щоб вона не зациклювалася на одному другові або на одній подрузі зі школи, можна грати з усіма, але не зациклюватися на варіант BFF – Бест Френд - Форевер. Часто буває так, що коли діти знаходять друга або подругу, то із задоволенням ручкою пишуть на руці його ім'я і поруч БФФ. А потім, якщо дружба закінчується через сварки, то вони зі сльозами на очах перуть своє татуювання. І після цього, розчарувавшись, не хочуть подружиться з кимось іншим. У такому випадку потрібно пояснювати, що варто дружити з дистанцією. Дитині складно зрозуміти, що її уявлення про друга як про батька, який не зрадить тебе, всього лише казка, а дружба для того, щоб не залишатися одному і мати оточення однолітків.

Проблема номер 6

Як допомогти дитині поділитися тим, що її засмутило в школі, коли вона не хоче розповідати вам нічого про це?

Ви можете попросити дитину на одному папері з маленькими малюнками в стилі коміксів намалювати події в школі, однокласників, вчителів і розповісти, як пройшов урок, чи сподобалося школа чи ні, а потім – що або хто їй зіпсував настрій.

Проблема 7

Як допомогти дитині, якщо в школі лають за погану поведінку?

Потрібно лаяти не саму дитину, а знецінювати її погану поведінку, переносячи ситуацію на третю особу, щоб дитина не зациклювалася і не взяла усе на свій рахунок, оскільки вона почне себе відчувати безнадійною і захищати себе і своє самолюбство, зрештою втратить самооцінку, а поведінка залишиться такою ж поганою, як і була.

Потрібно, щоб вона зрозуміла, що її погана поведінка призведе до такого ж поганого результату. І в підсумку вона може втратити дещо важливе. Наприклад, дуже тривалий час займатися домашніми завданнями, де вона все затягує і мучить вас і себе, може закінчитися тим, що дитина втратить багато сил та часу і у неї не залишиться часу для ігор. Потрібно пам'ятати, що завжди можна домовлятися і навчити дитину встановлювати денний графік, щоб у малюка залишився час для ігор і уроки були виконані.

За яких обставин потрібно звертатися до психолога?

Якщо дитина не може вирішити будь-яке з вище перерахованих завдань, то батькам обов'язково потрібно звертатися до психолога, оскільки, можливо, є проблема з шкільною адаптацією і через дезадаптативні процеси може постраждати навчальна мотивація.

Надалі через невміння справлятися з навчальною діяльністю, у дитини може постраждати не тільки психічні механізми, а ще можуть утворитися психосоматичні захворювання. У малюка можуть з'являтися тілесні і фізіологічні проблеми - виснаження, невротична булімія або невротична анорексія і і.т.д. А батьки можуть стати тривожними і страждатимуть від складнощів дитячо-батьківських і подружніх стосунків, оскільки, як правило, подружжя починає звалювати проблеми своєї дитини один на одного.

У батька починається тривожність і хвилювання з приводу того, що з ним щось не так, і він починає виправдовуватися, твердячи, що дуже розумний, красивий, порядний, успішний чоловік і дитина не схожа на нього, а схожа на свою маму. А у матері з'являється синдром поганої дружини, а саме: те, що у неї не все виходить, як треба, і, розчарувавшись, чоловік розлучиться з нею. Надалі може руйнуватися позитивний психологічний клімат в сім'ї і подружніх стосунках.

Треба пам'ятати, що дитина від вас очікує любові, розуміння і незмінності, так як перше розчарування в житті у дитини з'являється – від своїх батьків. Глибоко розчарована від своїх батьків, дитина в подальшому не буде довіряти нікому. Оскільки перша соціальна група взаємовідносин і емоційного досвіду у дитини - це дитячо-батьківські стосунки.

 



Оренда офіси та склади

від 14м2 до 300м2
КОВОРКІНГИ ТА МІНІ КОНФЕРЕНЦ ЗАЛИ

м. Кривий Ріг, вул. Степана Тільги, 36в

067 32 32 382