Психотерапія як метод корекції суїцидальної поведінки. Ольга Мороз-Кміт – DiaLOG – досконале спілкування
loader image

Психотерапія як метод корекції суїцидальної поведінки. Ольга Мороз-Кміт

Де? Коли? Цікаві посилання по темі випуску
September 11, 2021
Як насолоджуватися восени і не сумувати за літом
September 11, 2021
Автор статті

Мороз-Кміт Ольга


Поет, психолог, соціонік, системний дизайнер енерго-інформаційних процесів (розстановки) 

«Аналітик здатний зрозуміти самогубство краще, ніж той, хто його здійснює» (Дж. Хіллман)

Статистика говорить про те, що кількість самогубств за останні роки збільшилась, а їх вік став молодшим, в тому числі зросла кількість випадків суїциду серед школярів. В цій статті мова піде про глибинні процеси, які відбуваються в підсвідомому самогубця, і профілактику суїцидальної поведінки.

«Самые счастливые, самые удачливые люди однажды задумывались о самоубийстве. И отвергли его.» (Ричард Бах)

«Відомо, що зіткнення зі смертю як з данністю, усвідомлення реальності смерті призводить до збагачення сенсу життя, до підвищення відповідальності за життя, що є антисуїцидальним фактором» (Д. А. Леонтьєв).

«"Стоїки навчали нас, що вчитися добре жити - це вчитися добре помирати, і, навпаки, вчитися добре помирати - це вчитися добре жити. Святий Августин писав, що людина народжується лише перед лицем смерті. Тому багато середньовічних монахів тримали у своїй келії людський череп, щоб зосередити думку на смертності людини, та науці про життя, яка з цієї смертності випливає" Фізично смерть нас нищить, ідея смерті нас рятує".

Однак ми бачимо, що суїцидентам навпаки притаманне обмежене осмислення смерті.

«Глибоке екзистенціальне опрацювання сенсу смерті і суїциду являється одним з важливих напрямків терапевтичної роботи з суїцидентами . Об'ємне, динамічне, нежорстке усвідомлення ними сенсу смерті є кроком до зміни їх свідомості.» (Д .А. Леонтьєв)

Ряд авторів стверджують, що в деякому сенсі смерть передує самогубству. Спочатку наступає ригідність психічних процесів, зупинка руху психічної енергії.

«Сартр писав у своїй автобіографії : «Я повільно наближався до кінця…певний, що останній порив мого серця буде записаний на останній сторінці мого твору і що смерть забере тільки мертвого» (І. Ялом.) «Депресія це не сум -це пустота» (Б.Хеллінгер).

Розглянемо, що ж стає причиною стагнації, чому рух психічної енергії зупиняється.

Амбівалентність і почуття провини

З. Фрейд пише: «Импульсы к самоубивству невротиков всегда оказываются наказанием самого себя за желание смерти другим…но если мы станем искать у этих невротиков поступки вызвавшие такую реакцию, нам придется разочароваться. Мы не находим поступков. А только импульсы, движения чувств, стремящихся ко злу. Выполнение которого сдерживается. Сознание вины невротиков имеет свое основание только в психической реальности. Невроз характеризуется тем, что ставит психическую реальность выше фактической, реагирует на мысль столь же серьйозно, как на действительность» («Тотем и табу»). Як бачимо, суїцидент «не живе в об`єктивній реальності», вини за яку він себе карає в його житті не існує . Його «Я» розщеплене на жертву, об’єкт, який має бути покараним за агресію, і агресора – суб’єкт який здійснює вбивство. В цій ілюзії «Я» самогубця не помирає, а продовжує жити далі.

Чому відбувається розщеплення? Звідки агресивні імпульси, які спричиняють почуття провини?

"…Бывают случаи, когда считают, что нужно признавать утрату, но при этом не могут четко распознать, что именно утрачено, человек не может постичь умом , что именно он потерял. Таким образом нам было бы удобнее связать меланхолию с неосознанной потерей объекта, в отличии от скорби, при которой в утраченном нет ничего бессознательного. При скорби мир становится пустыми бедным, при меланхолии же таким становится само «Я». При аналогии со скорбью мы обязаны заключить что он претерпевает утрату объекта, из его высказываний следует утрата собственного "Я".

Если терпеливо выслушивать различные самообвинения этого человека, то в конце концов нельзя отделится от впечатления, что самые сильные из них зачастую очень мало подходят к его личности, но с незначительным изменением могут подойти другому человеку, которого он любит, любил, или должен был любить. Таким образом, признавая самоупреки упреками в адрес объекта любви, которые тут же перекладываются с него на собственное "Я", приобретает наш ключ к картине болезни.» (З. Фрейд)

В душі суїцидента відбуваються психічні процеси про які він не здогадується. Е. Фром написав: «Свідомість власної відповідальності є основою людської екзистенції»  – самогубець не усвідомлює власної відповідальності за життя. Чому?

Ідентифікація.

Подібне до психоаналітичного розуміння ситуації пропонує системна феноменологія:

«Психозы, бывают в семьях, в которых было совершено убийство, убийство внутри семьи. Зачастую это событие произошло несколько поколений назад. Тогда о нем никто уже не помнит, но в духовном поле память остается. Почему у человека возникает психоз? Это происходит, если он одновременно переплетен с двумя людьми, находящимися в непримиримом противостоянии. По моему предыдущему опыту, речь при этом всегда идет об убийце и его жертве. Если в семье имело место такое событие, то потом в каждом поколении одному из членов семьи приходится замещать не примиренных. У него в том или ином виде возникает психоз. Итак, что мы тут видели? Психоз замещает преступника, а пациент — жертву. Пациент ведет себя как жертва. Она вела себя с убийцей, как пациент  со своим психозом. Именно так обращаются с психозом в семьях, где есть психозы. Семья демонстрирует по отношению к психозу туже внутреннюю позицию исключения и страха, как по отношению к преступнику. Но они часто обращаются со страдающим психозом членом семьи так, как преступники обращаются с жертвой, они не осознают что этот член семьи берет на себя эту судьбу вместо остальных. Когда кто-то берет это на себя и заболевает психическим расстройством, остальные члены семьи испытывают облегчение. Поэтому они еще и боятся, что этот член семьи выздоровеет. Потому что не исключено, что тогда придется заболеть кому-то другому. Этот страх мы можем обнаружить в первую очередь у отца или матери. Туже ситуацию мы можем наблюдать у многих врачей и их помощников в психиатрических учреждениях. Если бы у них не было пациентов с психическими расстройствами, которых они должны лечить, возможно, им пришлось бы бояться, что сами заболеют психозом. Часто в их семье тоже было совершено сокрытое преступление по отношению к кому-то из ее членов. В этом плане помощники в психиатрических заведениях часто ведут себя так же, как члены семей их пациентов" (Б.Хеллінгер).

Смогубець не може взяти в свої руки відповідальність за своє життя, тому що вплетений в глобальніші психічні процеси родового несвідомого. «Ни одно поколение не в состоянии скрыть от последующего более значительные душевные процессы» (З. Фрейд «Тотем и табу».)  Суїцидент прагне вирішити конфлікт що відбувся в минулому, наче говорячи: «Навіть якщо це коштуватиме мені життя...». Системна терапія є дуже ефективною в вирішенні конфлікту, бо дозволяє знайти адресатів перейнятих почуттів, і примирити «ворогуючі сторони» свого внутрішнього протиріччя.

Хочу звернути увагу на підхід екзистенціальної психотерапії , і схоже рішення, яке вона пропонує:

«Щоб змінити фундаментально важливі аспекти наших способів визначення себе і світу, треба вбити цілий можливий спосіб життя. «Убити» - чи не занадто сильне слово? Воно може здатися таким нам, стороннім, які пишуть або читають про це. Але для того, хто зневірився, воно володіє вбивчою точністю» (Bugental, 1999, p.81). Відмова від важливого образу «Я» сприймається як самогубство, і в деяких випадках реальне самогубство здається легшим. Ніякий розвиток за великим рахунком неможливий без знищення в собі відмерлого. Саме життя є боротьбою живого з мертвим в самому собі. Відома у всіх езотеричних духовних рухах , основна трьохетапна формула роботи над собою: прокинутися-померти-народитися, реалізується і в терапії, для якої вмирання це вивільнення для приходу дії внутрішньої сили, що перетворює «стару людину» на «нову людину». Це зруйнування того що є. щоб народитись наново, «убивши» конкретну ідентичність, конкретний спосіб життя, відродитися, і почати будувати нове». Суїциденти надто буквально розуміють «руйнування того, що є». знищуючи своє тіло, замість своєї конкретної ідентичності, і позбавляючи себе можливості оновлення» (Д. А. Леонтьев)

Із аналізу підходів різних психологічних шкіл до теми суїциду, бачимо, що вони насправді описують один і той самий процес, і пропонують різні інструменти, різні шляхи для досягнення однієї мети – повернення людині її відповідальності за її власне життя.

Оренда офіси та склади

від 14м2 до 300м2
КОВОРКІНГИ ТА МІНІ КОНФЕРЕНЦ ЗАЛИ

м. Кривий Ріг, вул. Степана Тільги, 36в

067 32 32 382