Матусинсинок – образа чи…

«Мамин синок» – не образа

5 доказів, чому ніжний хлопчик – це добре

«Ну, це ж хлопчик!» – говоримо ми, коли наша дитина бешкетує, б’ється з однолітками чи підкладає кнопки на стілець вчительці. Однак варто йому пустити сльозу в якийсь сентиментальний момент кінофільму, як дорослі починають нервувати: чи не занадто ніжний наш хлопець? Але, здається, сьогодні хуліган з іграшковим автоматом – це (вже) не обов’язковий портрет хлопчика. Потроху ми розуміємо, що співчувати, плакати і любити рожевих поні чи гратися ляльками – нормально для дитини будь-якої статі.

«Нещодавно я ходила в Національний військово-історичний музей разом з класом, в якому навчається мій син, – розказує наша читачка. – Дуже хвилювалася: моя дитина болісно реагує на історії про біль і смерть. Якщо, наприклад, у фільмі пахне сваркою чи бійкою, він вважає за краще вийти з кімнати чи надіти навушники, щоб до нього не долинали стогони або лайка. А ще він носить в школу улюблену іграшку – кошеня…

Намагаюся покопатися у власній пам’яті. Якби в мою школу хлопчисько, учень середніх класів, приніс іграшкового кота, на нього б вилився шквал жартів та глузувань. Якби він прийшов в капюшоні з вушками покемона, першу підніжку йому поставили б уже в роздягальні. Але я дивлюся на п’ятикласників в музеї: вони не ставлять підніжок і не дивляться косо. Кожен – хай не другий, так третій – ховає в рюкзаку милу іграшку з пухнастим хвостом чи без нього. Обговорюють, що хтось десь «засмучений» і депресує. Вони жваво обмінюються в чаті рожевими стікерами-єдинорогами, тому що «це мило». І чомусь за них дуже тривожно. Адже навколо світ, який може їх не зрозуміти».

Усюди: на ігрових майданчиках, у парках, дорогою у дитячий садок – лунає: «Ти ж хлопчик, припини зараз же ревіти!» Батьки забороняють виражати синам будь-які емоції, окрім агресії. Хникати, скаржитись, сумувати – не комільфо справжньому чоловікові. Вони чекають від них суворого виразу обличчя під час зустрічі з перешкодами та випробуваннями. Мовляв, це ж їм, пацанам, потім ставати кам’яною стіною для близьких або міцним горішком в сучасному суспільстві.

Минає час – і з подивом ті ж самі батьки розводять руками, знайомлячись зі статистикою домашнього насильства, кількістю депресивних епізодів, психічних розладів і самогубств серед чоловіків.

Є думка, що сьогодні не варто формувати у дитини стійкий образ чоловіка-солдата чи дівчинки – слухняної дружини; у сучасному суспільстві більше переваг отримує чуттєва дитина, не скута латами чужих шаблонних уявлень про мужність.

Що ж це за переваги?

Дитина менше страждає

Дослідник Гарвардського університету Вільям Поллок в книзі «Справжні хлопчики» описує серйозні проблеми, з якими стикаються сини, що виховуються в традиційній чоловічій парадигмі. Одна з них – це рання і досить сувора сепарація. Вона вперше трапляється у віці 2-4 років, коли дитину відривають від матері. Трирічна дитина, котру приводять до садочка, боїться невідомого і тягнеться до мами. Хлопчику одразу ж нагадують про його стать: на відміну від дівчинки, він не має права плакати та прагнути обіймів і поцілунків.

Ще один етап відсторонення, за Поллоком, приходить у підлітковому віці. Хоча до цього часу діти зазвичай і самі вже усвідомлюють, що мамина компанія якось шкодить хлопчачому іміджу. Необхідність стати незалежним раніше, ніж людина для неї дозріла, може травмувати.

Краща поведінка

Висновки науковців говорять, що хлопчики особливо схильні до поганої поведінки не тому, що вони якось інакше сформовані, а тому що батьки певним чином їх виховують. Якщо говорити про освіту, хлопчики вдвічі частіше, аніж дівчата, виявляються «нездатними до навчання». Вони складають 67% наших класів для відстаючих, а в деяких шкільних системах у них в десять разів частіше, ніж у дівчаток, діагностуються серйозні емоційні розлади.

Однією з причин дослідники називають відмову в батьківській ніжності. Відомо, що для дітей батьки – надійний тил, місце для емоційного «ремонту» і розради перед тим, як відправитись досліджувати світ і набивати синці. Однак, якщо дівчачі істерики батьки сприймають радше як норму, то хлопчачі здебільшого прийнято зупиняти і навіть соромити. Хлопчики, мовляв, не плачуть, а б’ють кулаком у стіну.

Може бути собою

Цікавий факт: з народження і протягом перших місяців життя немовлята-хлопчики більш відкрито висловлюють емоції, ніж немовлята-дівчатка. Уже до молодшого шкільного віку ситуація змінюється і хлопчики втрачають цю навичку. Вони не так охоче демонструють біль, розчарування і розгубленість.

Можливо, така втрата природної емоційності пов’язана з культурним впливом. Адже тепер, коли суспільство заохочує дівчат бути сильними і незалежними, пояснює, що вони можуть бути космонавтами і фізиками-експериментаторами, для хлопчиків не з’явилось більш-менш симетричної відповіді. Хлопці знають, що можуть літати на Марс, але вони не отримують заохочення за вираження емоцій. Їм доводиться носити маску впевненого в собі хлопця, яку Вільям Поллок дотепно називає «гамівною сорочкою статі».

Дослідження говорять про те, що маленькі хлопчики піддаються потужній стигматизації за ігри «неправильними» дівчачими іграшками. А нещодавно опублікована праця доводить, що батьки відчувають себе більш комфортно з дівчатками, які порушують правила і беруться гратись з вантажівками, ніж з хлопчиками, котрі хочуть погойдати пупса в колисці. Задокументовано, що батьки частіше тиснуть на синів, намагаючись змінити їх поведінку в звичну «чоловічу» сторону.

Хлопчик отримує більше уваги, підтримки і жвавіше реагує

Уміти говорити про почуття, аналізувати, що відбувається, – важлива навичка. Безумовно, еволюційно чоловіки схильні бігати по саванні зі списом і уникати ситуацій, що починаються словами «Нам треба поговорити». Але в сучасних реаліях життя варто вміти розуміти чужі емоції, вміти слухати оточення.

Культурна традиція вчить хлопців рішучим вчинкам. Тобі щось не подобається? Ну, кинь в обличчя рукавичку, вріж в носа, ось гвинтівка або просто можеш вилаятись. Сьогодні чуйним хлопчикам легше розібратися в тому, що відбувається. Їх палітра реакцій ширше, ніж набір із «замовкнути» і «суворо замовкнути».

Він менш агресивний

Ніхто не буде сперечатися: хлопчики – здебільшого більш агресивні істоти. Але незрозуміло, кому висувати претензії? Якщо вірити дослідженням, одного і того ж новонародженого люди вважатимуть більш сильним, агресивним і активним, якщо їм повідомити, що це хлопчик. І такий підхід позначається на вихованні, починаючи з моменту, коли конверт з дитинчам з’являється у нас на руках.

Учені, які вивчають поведінку, вказують, що батьки з більшою готовністю беруть участь у грубих іграх з синами, ніж з доньками. Частіше наполягають, що хлопець має піти і дати здачі, а дівчинці можна просто розвернутися і піти, а то й поскаржитись дорослому.

Тому все частіше в суспільстві чути про те, що добре, якщо хлопчики ростуть ніжними й чуйними. Нехай вони люблять рожевих єдинорогів і відверто розповідають мамі, який «я сьогодні збентежений». Можливо, світ стане трохи здоровішим і придатним для гармонійного життя місцем.