Вчимося вчитись

Не дитяча психологія.

Одним із найчастіших батьківських запитів є: «Моя дитина не хоче вчитись. Що робити?». Але для того, щоб захотіти зробити щось, потрібно цього навчитись. А це вже навичка! І вміння вчитись – це теж навичка! Маємо для вас декілька порад від дитячих психологів як можна набути та розвинути цю навичку.

Не варто очікувати, що дитина зможе все виконувати самостійно: доки маленька людина навчається у 1-2 класі (на відміну від третього, коли вже більш менш вмикається відповідальність за себе), вона ще не дуже зібрана, організована, а тому потребує контролювання з зовні, тобто її потрібно елементарно навчити вчитись, показати, як саме це робиться.

Звичайно, є діти. які через підвищену тривожність, наприклад страх перед вчителем або батьками, чи, навпаки, надмірну зачарованість вчителем (частіше зустрічається серед дівчаток), самі занепокоєні виконанням домашнього завдання. Але це скоріше виключення, ніж правило. Таким чином відповідальність за уміння дитини вчитись, в значній мірі, покладена на батьків!

Зараз є багато експертних оцінок, які зводяться до тези – інтереси дитини вищі за всі інші. Ми згодні з цим твердженням – ініціативу дитини пригнічувати не можна. Але, нажаль, збудження від новизни падає навіть у дорослого, а вміння зосередитись на вирішенні задачі чи засвоєнні нової інформації, певно що, залишається актуальним. Хоча б до того часу, поки нас не почнуть «чіпувати» вже вбудованими програмами, аналогічно з гаджетами. Але поки що, на щастя, у нас із вами є діти, а не роботи. Та й через деякий час ваша дитина із початкової школи перейде до старших класів, де вчитись буде значно важче.

Окрім цього у старшій школі зміщується мотиваційний пріоритет – дитина «злітає» з важливості навчання до важливості встановленні соціальних зв’язків (друзі – понад усе!)

Але, якщо все ж таки дитина вміє брати себе до рук та робити, доробляти. Навчатись, то вона вже не випаде у безвихідь чи відчай – «все марно, уже все так запущено, такий дикий обсяг, мені з ним не впоратись, немає сенсу навіть починати!». Таких ситуацій не виникне, якщо у дитини уже буде осмислений досвід «вмикання» в уроки. Як саме утримувати увагу дитини під час вивчення уроків?

Порада перша: Надавайте нового змісту нудним завданням

Наприклад, дитині потрібно навчитись писати красиво букви. Варіанти: «ОК, а як ми напишем листа Святому Миколаю? Він же нічого не розбере в твоїх каракулях, буде образливо, якщо ти не отримаєш бажане у подарунок на Свята». Або: «Давай напишемо листа бабусі? Тільки писати потрібно так, щоб вона могла прочитати. Адже вона не дуже добре бачить!». Або: «А раптом ти опинишся на безлюдному острові? Тоді тобі знадобиться написати послання людям та надіслати його у пляшці. Давай навчимося писати розбірливо!».

Порада друга: Стимулюйте внутрішню мотивацію

Можна запитати у дитини та спонукати її саму подумати над тим, що саме їй дасть та чи інша навичка – вміння читати, писати, рахувати, запам’ятовувати. Це може стати основою її власної внутрішньої мотивації – найсильнішого та найяскравішого стимулу. Нажаль він палає яскраво. Але не дуже довго. Потрібно буде періодично нагадувати дитині про користь того, до чого вона вже сама дійшла.

Порада третя: Змінюйте ролі: замість учня – «вчитель»

Усі лектори знають, що якщо хочеш досконало вивчити предмет – прочитай з нього лекцію. Перетворюємо малюка на вчителя. Саджаємо перед ним усіх його зайчиків, ведмедиків, машинок, ляльок та граємось у школу. Ви, до речі, також можете підіграти в ролі най неслухняного та най непосидючого учня – «ОЙ, як же важко писати ці цифри!Ніяк у мене не виходить!». Або спеціально зробіть кілька помилок. Зазвичай, діти радіють, коли бачать себе з боку.

Цей спосіб допомагає зняти напругу, дозволяє у безпечному режимі проговорити та осмислити важкість навчання. А це, як ми пам’ятаємо, покращує самоконтроль та підвищує усвідомленість, тобто дитина бачить перепону (лінь, неуважність, нездатність змусити себе доробити), з якими їй потрібно впоратись.

Плюс це знижує острах перед можливістю помилки. Це дуже важливий момент, тому, що у школі діти постійно знаходяться в зоні тривоги та некомпетентності – щоденно вони стикаються із новим матеріалом, новими задачами та новими вимогами до їх інтелектуальних здібностей. Здатність спокійно зносити невдачі та помилки – одне із найважливіших якостей, яке дозволяє рухатись уперед, а не падати до ями «я – нікчемний невдаха».

Порада четверта: Навчіть дитину самостійно вчити уроки

Через певний час. Коли ви бачите, що дитина засвоїла навичку «виконання уроків», поступово починаємо залишати її саму. Але потрібно зробити так, щоб дитина розуміла, що невиконання домашнього завдання та погане навчання в цілому мають для неї негативні емоційні наслідки. Тобто потрібно створювати навколо неї поле очікування, в якому присутні завжди дві теми.

Перша – це дати зрозуміти, що ви цінуєте його намагання. Ви можете говорити: «Нам радісно, коли у тебе все гарно виходить» або «Нам сумно, коли у тебе погані результати». Так дитина засвоїть, що ви  поважаєте її працю, її зусилля, її здатність проявляти волю. Її самостійність, яка росте та кріпне щодня. Саме це дозволяє сформувати таку важливу рису характеру, як здатність досягати цілей та поважати самого себе за досягнений результат.

Дитина мотивуватиме себе цим досвідом та відчуттям радості та підйому. Яке слідуватиме за кожною «самоперемогою». Важливий нюанс – намагайтесь робити свої коментарі для дитини чіткими та конкретними. Не просто «Ти молодець!» або «Відмінно!», а «Я радію, що ти все зміг доробити!».

Друга – проговоріть, що коли щось не виходить, то це не катастрофа! Це дозволить дитині уникнути зайвої тривоги з приводу покарань та розчарування в ній та зніме з процесу навчання негативний емоційний відтінок. Наприклад, ви можете говорити їй: «Якщо у тебе щось не так гарно виходить, знай, що ми завжди допоможемо», «Ми не будемо лаяти тебе за погану оцінку. Просто давай домовимось, якщо у тебе щось не виходить або ти щось не розумієш у школі, одразу говори і ми разом розберемо важкі місця або поясним тобі те, чого ти не зрозумів. Ми завжди допоможемо, головне не запускати предмет, ок?».

Так дитина отримує вектор розвитку – тобто їй не байдуже, її зусилля для когось важливі та цінні. Одночасно з цим батьки не злісно контролюють її, а хвилюються за неї та готові завжди прийти на допомогу та підтримати.

Порада п’ята: діліться успіхами

Можна за сімейною вечерею чи на прогулянці обговорити з дитиною те, що відтепер вона стала дорослішою, тим більше, що вона і сама цього прагне, очікуючи на похід до першого класу. А у дорослих людей завжди є такі справи, які не хочеться робити, а треба! Тому що це призводить до таких чи таких крутих результатів. Обов’язково підкреслити дуже важливі та позитивні наслідки цих справ із приміткою «треба».  Дуже добре, якщо всі члени родини розкажуть дитині які особисто у них є ці «треба» і чому важливо їх виконувати, що саме в них є гарного. Наприкінці дня можна ділитись одне з одним, як нелегко даються кожному свої «треба», але ми – ура! – з ними впорались!

Порада шоста: Працюйте із матеріалом

Останнє загальне правило. Перевіряючи домашню роботу дитини, пам’ятайте, що кращий спосіб його засвоїти, запам’ятати чи добре знати матеріал, який вивчаєте – це не сто разів його прочитати, а один раз його розказати чи виконати на базі цього матеріалу якісь завдання.