День Збройних Сил України

Хто вони, герої нашого часу? У чому одягнені та про що мріють? Скільки їх? Один чи декілька? Насправді це питання, на яке кожен зараз має відповідь. Важко уявити, як би ми, звичайні українці, жили б без них. Та чи жили б взагалі?

   Ця стаття не про ту армію, яка пишається радянськими стандартами та режимами, не про ту, в якій вчать вбивати. Ця стаття про Героїв — про мужніх, хоробрих чоловіків, котрі боронять та бережуть власну землю. Вони платять велику ціну, проте чітко розуміють та знають своє призначення. Ці люди — цінність та шана українського народу, і на своїх плечах вони несуть багато перемог!

   У цій статті я хочу розказати одну історію про Героя, життя якого обірвалося у повітряному бою з російськими окупантами. Його звати Дмитро Чумаченко. Він був капітаном Повітряних Сил ЗСУ. Життя 26-річного пілота припинилося 23 березня 2022 року на Житомирщині. Дмитро відвів підбитий літак від сільських будинків та направив його в лісосмугу, врятувавши життя багатьох цивільних українців.

 Дружина пілота ділилась у соціальних мережах своїм горем та писала:

“Одного разу я запитала його, як катапультуються пілоти. Він пояснив, що між ногами є ручка, яку потрібно смикнути. Тоді льотчика викидає, а літак падає. Але додав, що насамперед треба думати не про катапультування, а про те, щоб не наразити на небезпеку людей, спрямувавши літак у місце, де немає будинків. І у своєму останньому бою Дмитро таки не встиг смикнути ту ручку…”

   Для Дмитра було важливим зберегти людські життя, адже десь в одному з будинків могла спати маленька дитина. Друзі завжди описували пілота як романтичного та веселого воїна. Він дбав про саморозвиток, читав бізнес-літературу, любив співати про польоти та пілотів. Дмитро завжди казав, що краще померти героєм, аніж бути боягузом при житті. Тож, тепер він став Героєм не тільки для своєї дружини, але й для всієї України.

   І таких історій багато. На жаль, такі історії сумні, наповнені болем, сльозами та відчуттям несправедливості. Жоден народ світу не має доводити свою незалежність таким шляхом. У кожному українці, у кожній парі, у кожній сімʼї живе неймовірно сильна любов один до одного та до своєї країни. Це саме те, що нас ідентифікує та відрізняє від інших.

   Нинішні курсанти, офіцери та інші приналежні чоловіки та жінки - ви надзвичайні люди! Окупанти можуть забирати життя українських солдатів, проте наші Герої ніколи не вмирають, вони в кожному з нас і тому наша любов — вічна.

Наша редакція від щирого серця та з відкритою душею хоче подякувати Вам — усім приналежним до Збройних Сил України. Дорогі захисники та захисниці, ми пишаємося Вами та довіряємо своє життя Вам. Впевнені, що будемо Вашими боржниками до кінця життя. Схиляємо голови низько перед тими, хто загинув. Бажаємо терпіння, сили та наснаги Вашим сімʼям та родинам.

Слава Україні! Слава нації! І ….. російській федерації!!!