HOME SCHOOL. Міфи та реальність.

HOME SCHOOL**. Міфи та реальність.**

(досвід мами хоумскулера)

Щоб щастя від домашнього формату навчання таки отримати, потрібно добряче попрацювати

Мій син шостий рік на домашньому навчанні. Ми пройшли великий і складний шлях, налагоджуючи процес так, аби наблизитися до його щасливої версії, яка очікувалась нами, але не настала автоматично. Ділюсь поширеними міфами щодо хоумскулінга. Поширеними причому як серед батьків, так і серед вчителів.

На нього не потрібно витрачати свій час. Можна все вирішити найманими вчителями

Є діти, які повністю можуть впоратисьіз навчанням вдома, не залучаючи до нього батьків, але мені дістався інший«примірник». Для мене важливо постійно підтримувати і спрямовувати мою дитину, допомагати розставляти пріоритети, справлятися з труднощами і задавати ритм,допомагати в плануванні й логістиці… Якщо йдеться про роботу з викладачами, то і тут важливо з ними чітко обговорювати цілі і завдання, і регулярно відслідковувати прогрес або його відсутність. Наївно вважати, що все це станеться само собою. І так: на це потрібні і час, і увага, і вміння споглядати, і здатність робити висновки, і воля змінювати те, що не працює.

Хоча б одному з батьків потрібно кинути роботу і займатись з дитиною весь день

Згідно дослідженням хоумскулеріву Штатах і Канаді, в більшості своїй хоумскулінг практикують повні сім’ї, в яких мами не працюють.

В українському випадку я знаю багато сімей, в яких мами, які виховують самостійно одного, двох і навіть трьох дітей, примудряються не тільки підтримувати їх у домашньому навчанні, але і заробляти на всю сім’ю. Батько не повинен ставати вчителем, але підтримку і супровід надавати варто, особливо на початку. А це означає пильно вивчати, робити висновки і адаптувати те, що відбувається, під потреби дитини і сім’ї, долаючи «вузькі горлечка» – тут все, як в бізнесі та проектному менеджменті!

Усі проблеми з навчанням будуть вирішені, як тільки позбудемось вчителів і школи

Насправді ці проблеми лише почнуться. Точніше, не так. Раніше всі гріхи і прогалини у вигляді поганої поведінки, нудьги й апатії, прокрастинації, відсутності мотивації, надлишку гаджетів можна було списати на згубний вплив школи, вчителів, підручників та однокласників. Але тепер весь цей багаж – тільки ваш. Він нікуди сам по собі не дінеться, а з відмовою від школи лише перейде під батьківську юрисдикцію. Це не проблема, це просто виклик, з яким доведеться впоратися. Якщо батьки готові вчитися справлятисьіз собою і такими викликами (а це постійне навчання в тому чи іншому вигляді), то всі виграють.

Усе стане легко і невимушено

В деякій мірі стане. Ви хоча б перестанете витрачати сили і гроші на нескінченні батьківські групи, шити костюми із сьогодні на завтра або робити хенд-мейдвироби на позавчора. Фоновий стрес, пов’язаний із взаємодією зі школою, дійсно зменшиться. Але, напевно, з’являться нові проблемита виклики, пов’язані з організацією простору і часу, упорядкуванням відносин зі школою в новому форматі. Бюджет на освіту тепер потрібно планувати самостійно, управляти оплатою вчителям;задавати ліміти теж.

Діти стануть дикими асоціальними істотами, які не пристосовані до життя в суспільстві

Зізнаюсь: за останнє десятиліття, обертаючись в тусовці «домашніков», я жодного разу не бачила здичавілих дітей. Уміло спілкуються, чітко виражають свої думки і позицію, вміють наполягати на своєму і справляються із зовнішніми викликами. Асоціальних немає. Хоумскулери – такі ж діти, як і всі. Навпаки, часто трохи більш самостійні, цілеспрямовані і комунікабельні. Не здичавілі в соціальному плані точно. Тому що соціалізація – це не тільки вміння справлятися з одновіковим колективом класу, зібраним за місцем проживання, це ще вміння взаємодіяти зі світом і його складнощами, з людьми та їх відмінностями.

Найкраще піти в найближчу школу, яка надає можливість домашнього навчання

Ми довго наполягали, щоб міністерство дало таку можливість, щоб у всіх дітей, незалежно від географії, був вибір. На практиці набагато краще закріплювати дитину за школою, яка має досвід роботи з екстернатом і «домашниками». Тому що гірше педколективу байдужого може бути тільки педколектив, який знає, що не розділяє і не підтримує право сімей та дітей вибирати формат навчання. А таких багато.

З огляду на те, що якість контакту зі школою та педагогами важлива для дитини, а досвід вчителів і установки адміністраторів багато що важать, краще не експериментувати і вибирати людей і школи, які вміють працювати з дітьми на домашньому навчанні і лояльно ставляться до такого вибору. Гірше поганої школи може бути тільки педколектив, який хоче помститись дітям і батькам за їх вибір до неї не ходити.

Піти в хоумскулінг, «щоб дитині було добре»

Одну мою знайому після року, проведеного з сином на домашньому навчанні, почала сильно турбувати його успішність. Вона спитала, що вона робить не так? А я їй у відповідь: навіщо забирала дитину зі школи? Перш ніж зважитись на такий крок, треба чітко поставити мету. Тому що тривожність з’являється, коли мета одна, а індикатори обрані зовсім інші.

Моя подруга хотіла створити для дитини більш комфортні емоційні умови і знизити рівень стресу, а потім почала міряти ефективність домашнього формату його оцінками з предметів. Цілі, відповідно до яких люди переходять, можуть бути такими: забрати дитину з токсичного колективу (або таких стосунків з учителем);звільнити час і простір для реалізації певного таланту; якісніше зайнятися пріоритетними предметами, відклавши на друге місце все інше; зцілити від травм, вирішити певні особистісні проблеми; підтримати особливі потреби. Просто будьте чесні з собою ідитиною, відповідаючи на питання, навіщо ви це робите.

Цілі потім можна змінювати, коригувати, та найголовніше – домовлятися про них і погоджувати всередині сім’ї. Тому що немає нічого гіршого за сімейні розбіжності і внутрішню критику.

Повернутися до школу після хоумскулінга – поразка

Зараз після декількох років спроб є досить багато сімей і дітей, які вирішують зупинити практику домашнього навчання і повернутися до школи. І я дуже радію за них. Тому що хоумскулінг – це не квиток в одну сторону і не втеча назавжди. І коли сім’я або дитина вирішують, що час повертатись, вони точно знають, за чим вони повертаються до школи. Найголовніше – не зациклюватись на чомусь одному, пробувати різні методики, викладачів, школи і знаходити те, що підходить дитині і сім’ї в конкретний момент. Усе з часом змінюємося, наші потреби також, нічого страшного в перервах немає. Відчувати потребу в змінах і творити їх своїми руками – перемога, а не поразка.