Любов до себе (self love) – наша суперсила

Любити себе – це початок любовної любові на все життя

Oscar Wilde

Що таке любов до себе? Це хороше та серйозне питання, яке людство ставить собі ледь не щодня. Усім нам добре знайомі ці слова, які наче та набридлива платівка повторюють себе знов і знов: “Ти маєш піклуватися про себе, бути добрим до інших, до себе, до нашої планети”. Звичайні базові принципи, щодо яких ми маємо власне чітке уявлення й до яких нам справді не байдуже. Та ми робимо вигляд, що забуваємо про це, і тримаємо себе впевнено у суспільстві, у колі колег-однокурсників, однокласників, родини та друзів, не показуючи, що відчуваємо всередині себе, пригадуючи ці слова. А в середині у нас біль, крик, печаль, невпевненість в собі, замкненість від світу, приховане прохання про допомогу  врятувати себе від самого себе. Усе, що ми не говоримо в голос – таємниця, за яку ми картаємо самі себе та яка є причиною наших особистісних страждань. Є цитата, яка підтверджує цю думку:

“Прийміть себе, любіть себе і продовжуйте рухатися вперед. Якщо ви хочете літати, ви повинні відмовитися від того, що вас важить”.

Рой Т.Беннетт

Однак ці думки залишаються лише словами, що ми бачимо на сторінці чи на екрані комп'ютера. І ми забуваємо про них, живемо далі закритими від світу та, найголовніше, від самих себе, усвідомлюючи себе не тими, якими ми є. І це неправильно, адже це – найгірша наша помилка з усіх, що ми вчиняємо з собою.

Насправді, проблема відсутності здорової любові до себе полягає в тому, що нас з дитинства вчать того, що ми “недостатні”: недостатньо добрі, недостатньо вродливі, недостатньо виховані, недостатньо розумні, недостатньо сильні. Гірка правда є і в тому, що від несправедливих оцінок з боку сім’ї та суспільства найчастіше страждають жінки. Деякі з них відповідають на тиск прагненням досягти досконалості, а інші навпаки стають відлюдкуватими й замикаються в собі.

Ми живемо під ношею недосяжних вимог і стандартів, яких нас навчають, а пізніше чіпляємося за них у власному внутрішньому світі, навіть не усвідомлюючи цього. Ми прагнемо тримати цю планку в усьому: у роботі, стосунках, сім’ї. У цій статті ми хочемо оскаржити саме цю перекручену і геть нездійсненну ідею про досконалість.

Багато з нас досі вірять у те, що ми недостатньо гарні у тому вигляді, якими нас зробила природа. Це переконання знецінює нашу значимість та змушує нас почуватися “сірими”. Світ, у якому ми живемо, недосконалий, і навіть великі бренди, їхні маркетологи та засоби масової інформації намагаються нав’язати нам почуття власної неповноцінності, занижують самооцінку, спотворюють уявлення про власну красу. Так формується колективне почуття невпевненості в собі. Втім, у нас завжди є вибір: вірити в це або ж піти іншим шляхом. Ми можемо розглядати любов до себе як суперсилу, яка допоможе зробити крок від невпевненості назустріч любові й прийняттю себе й оточення. Підтвердженням цієї думки можуть стати слова  політичної активістки та амбасадорки ООН Джини Мартін. Вона казала:

“Любов до себе – це звичка, що кидає виклик світові, який стверджує, що тобі не слід цього робити”.

Життєвий шлях активістки є досить важливим у цьому контексті, адже коли Джина Мартін була маленькою дівчинкою, їй часто робили зауваження щодо того, нібито вона надто галаслива, забагато перебиває та розмовляє надто швидко. Джина розповідала, що все, за що їй дорікали в дитинстві, допомогло досягти успіху в дорослому житті: “Активізм, агітація, боротьба за права людини – усе, що мені зараз добре вдається, стало можливим тому, що я кричу про те, що мене хвилює”.

Джина показує, що прийняття себе й повага до всіх граней своєї особистості, навіть “занадто гучних”, допомагали їй боротися за права людей, змінювати суспільні норми та впливати на соціальні порядки. Отже, коли нам кажуть, що ми маємо бути кращими чи поводитися тихіше, згадаймо активну позицію Джини, її здатність кидати виклик нормам і змінювати поведінку, ставлячи під сумнів те, що нам наказували думати про себе.

Ми завжди маємо шанс цілковито присвятити себе любові, а згодом викликати особисті перетворення й розвинути активну позицію, створювати більш щасливе життя для себе та допомагати в цьому нашому оточенню.

Тому, будь ласка, зупиніться і запитайте себе просто зараз: “Чи я люблю себе?”

Відповідь на це запитання, насправді, дуже легка та до неї люди йдуть дуже повільно. А правильний варіант один-єдиний: “ТАК, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ТАК, Я ЛЮБЛЮ СЕБЕ!!!” Це і причина, яка дає нам злетіти та жити повним неймовірним та захопливим життям.

“З любові до себе починає любов на все життя” – писав колись Оскар Вайльд.

І це – не про останню покупку в торгівельному центрі, чи про ваші уподобання щодо найновіших тенденцій у світі моди, і навіть не про те, що вам добре вдалося, чи які стосунки у вас з людьми. Певна річ, такі речі вас надихають і змушують рухатися далі. Однак любов до себе – це значно більше. Ми маємо затямити, що є прекрасними такими, якими ми є з нашою вагою, фігурою, шрамами, зростом кольором та формою очей, ластовинням на тілі та обличчі, родимками та іншим. У першу чергу потрібно думати про себе, а вже потім – про інших, адже саме з нас усе починається. Проте варто пам’ятати, що працювати над собою та розвиватися – необхідно, тим паче для самих себе в першу чергу, щоб жити комфортно та щасливо.

“Не хвилюйтеся лише про те, щоб бути кращими за своїх сучасників чи попередників. Просто намагайся бути кращим за себе”.

                                                                                                                     Вільям Фолкнер

Існує безліч речей, які, на нашу думку, допомагають нам почуватися краще. Такі речі можуть приносити задоволення й тішити. Любов до себе – це більше, ніж задоволення собою й гарна самооцінка, це щось значно глибше, ніж усе, що вам доводилося відчувати раніше. Іноді це почуття може навіть змусити ніяковіти, і в цьому немає нічого страшного. Любов до себе полягає в тому, щоб приймати й цінувати будь-які свої якості та дозволити собі розвиватись у власному темпі й напрямку. Любити себе – це прекрасно! І як говорив Еріх Фромм: “Головне завдання в житті кожного – народити самого себе”.

Чому любов до себе така важлива для кожного з нас?

У наш час любити себе важливо як ніколи раніше, адже світ постійно зазнає кардинальних змін. Ми можемо помічати це навіть у змінах довкілля. Ми чуємо це в розмовах на тему дискримінації за статтю, расою, національністю, віком тощо. Не дивно, що такий нестабільний соціальний ґрунт продукує наші колективні сумніви в собі й у власній цінності.

Дивлячись на всі ці злами, позитивні й негативні зміни, мимоволі запитуєш себе: “А якою людиною я хочу бути, та в якому світі я хочу жити?” І відповідь для кожного різна, особлива та автентична.

Щоб стати сильнішими й сформувати власні погляди, ми повинні докладати зусиль. Тому пам'ятаймо, що приймати себе й плекати любов до себе – ось що насправді дуже важливо. Нам потрібно спочатку зрозуміти себе й визнати власну цінність, перш ніж зрозуміти, що ми можемо зробити для суспільства. Почнемо з серйозного ставлення до самих себе та улюбленої справи, того, що нас надихає, дає нам сил, того, чим ми живемо. Найвищим з усіх наших досягнень повинна бути любов до себе, тому що вона означає зростання, зростання для того, аби бути собою та прийняти себе такими, які ми є, і саме це може зробити нас й більш сильними й активними громадянами світу. Прикладом цього є слова співака та актора Джареда Лето: “Найбільша боротьба – це любити себе”. А от Чарлі Чаплін сказав: “Коли я почав по-справжньому любити себе, я позбувся усього, що не робило мені нічого доброго: їжі, людей, речей, ситуацій та всього, що мене тягло вниз і від себе. Спочатку я називав це “здоровим егоїзмом”, але сьогодні я знаю, що це любов до себе”.

Любов до себе – це дія, що робить можливим для нас усе. Потрібно лише повірити у це та діяти далі. У нас усе вийде, якщо ми будемо вірити в це і любити себе.

Наостанок, прочитаймо слова з пісні американської  акторки співачки та  моделі Гейлі Стайнфілд: “Люблю себе – і мені ніхто не потрібен”. І слова Серхіо Бамбарена: “Любіть того, хто ви, такий, яким ви є. Ніколи не порівнюй себе з іншими”.