Романтичні традиції України: чи було свято кохання у наших предків
3 хв читання
Кохання завжди було невід'ємною частиною життя кожного народу, і українці — не виняток. Наші предки передавали через покоління свої особливі звичаї та обряди, що розкривали глибину почуттів і відображали важливість романтичних стосунків у суспільстві. Чи знали вони щось подібне до сучасного Дня святого Валентина? Якими були українські традиції, пов'язані з коханням, і як вони проявлялися в піснях, обрядах та народних віруваннях? У цій статті ми зазирнемо у світ минулого, щоб дізнатися, чи мали наші предки своє власне "свято кохання" та як його відзначали.
Свята кохання у наших предків починалися навесні, коли сама Природа, пробуджуючись, сприяє паруванню. Наприкінці квітня дівчата відзначали свято Рожаниць — богинь кохання, шлюбу і плодючості Лади і Лелі. Вони мали допомогти у важливій справі віднайдення своєї половинки. Під час свята дівчата приносили жертви рослинними і молочними продуктами, які потім урочисто з'їдали на священному бенкеті. Це було суто дівоче свято.
Влітку приходили купальські дні, протягом яких влаштовувалися різноманітні обряди, що мали сприяти коханню і довготривалим стосункам. А свято Купала ставало кульмінацією дійства. Адже в його основі було вшанування Води і Сонця — богині Дани та бога світла Ора, союз яких дає життя всьому живому на землі. Звичайно, цей день був насамперед святом Кохання. Дівчата причаровували хлопців, пускаючи на воду вінки та спостерігаючи, до якого берега вони пристануть, — туди й заміж піде. Хлопці ж стежили за ворожінням і виловлювали вінки своїх коханих. Також для закоханих вважалося гарною прикметою, якщо вони перестрибуючи через купальське вогнище не роз'єднають рук, а особливою святістю вважалася зустріч на світанку.
Осінь вже була порою шлюбування. З Покрови 14 жовтня — теж своєрідного Дня закоханих — починали масово справляти весілля. Неодружені ж дівчата цього дня йшли до церкви і просили аби "Свята Покрівонька покрила голівоньку чи хусткою, чи ганчіркою аби не була дівкою". А ще виконувалися певні обряди, які мали сприяти одруженню. Зокрема, дівчина відчиняла вдосвіта двері, щоб свати заходили, а потім разом з матір'ю йшла до комори і перекладала рушники, виготовлені для заручин, примовляючи: "На рушнику стати, рушником старостів пов'язати". А ще ненька виймала зі скрині сувій полотна і розстеляла його від порога до воріт, приказуючи: "Стелися, доріженько, щаслива для старостів та молодят".
Для тих же, кого Купало не благословив цього року, пошуки своєї половинки продовжувалися. Адже кінець осені і зима — це час вечорниць, знайомств, ворожіння і сподівань на щасливу долю у наступному році.
Давні купальські обряди перекочували в християнську релігію і непогано там прижилися. Існують вони і до сьогодні. Після Івана Купала у християн є ще один "День закоханих" — День Святих Петра та Февронії, яких вшановують 8 липня. "В XIII ст. у місті Муромі правили благочестивий князь Петро і його дружина Февронія. Єдині на Русі святі, які здавна шанувались нашим народом як покровителі подружнього кохання та сімейного щастя. Історія їх кохання детально описана в давньоруській "Повести о Петре и Февронии". В старості подружжя прийняло чернецтво. І, проживши в любові та злагоді довге життя, померли в один час". Хоча це свято є, швидше, святом кохання у шлюбі.
Наші предки мали багато власних традицій та обрядів, які передавалися від покоління до покоління, багато з яких тягнуться до нас з часів язичництва. Усі ці традиції наповнені любов'ю один до одного та мають велике значення у нашій культурі. Треба пам'ятати про свої національні свята та передавати їх далі своїм дітям, плекаючи культуру та традиції, щоб вони не загинули. Сучасне свято Святого Валентина прийшло до нас з Європи та одразу набуло шаленої популярності. Давайте не забувати про рідні свята кохання та шанувати їх на такому ж рівні як сучасні іноземні.