Як навчити дітей не боятися бути собою та не порівнювати себе з кимось
4 хв читання
Чому в цьому часто винні батьки?
За даними психологів, більшість наших комплексів родом з дитинства. Чомусь саме з ним пов'язують психологічні травми, які завдають нам шкоди й у дорослому віці. Дитина — особа дуже піддатлива до емоційних потрясінь, вразлива та чутлива. Тому батькам з самого раннього віку необхідно ставитися до неї з повагою і підтримкою, адже інакшим чином, в неї можуть розвинутися комплекси, страхи та переживання щодо себе й своєї цінності. Зараз купа дорослих людей біжать до психолога з дитячими травами, які колись їм завдали їхні сім'ї. Через що сучасним батькам треба задуматися, як полегшити життя своїй дитині та спричинити їй якомога менше травм.
Батьки — люди, які знаходиться поруч з дитиною з початку її народження, впливають на її формування як особистості та допомагають пройти через кризи підліткового віку. Часто вони намагаються зробити якнайкраще (на їхню думку) для своїх діточок, але цим можуть завдати їм біль, навіть не замислюючись про це. Вони хочуть гарно виховати свою малечу і виростити з неї «людину». Бажають, щоб вона знайшли своє істинне призначення, яке інколи суперечить їхнім поглядам, тому вони намагаються направити її на «правильний шлях».
Майже кожен чув таку фразу від своїх батьків, коли приносив додому нормальну чи навіть хорошу оцінку, але не найвищу: «А чому не 12? Я говорила з мамою Софії, вона отримала 12, а ти чому ні?»; або ще: «Катруся вивчає англійську, ходить на танці та грає на піаніно, а ти нічим не хочеш займатись!», «Ти отримав лише друге місце на олімпіаді з математики, наступного разу старайся краще, може з тебе хоч щось вийде». Ось такі та інші подібні вирази від мам та татів часто залишаються в пам'яті назавжди й створюють передумови для зневіри у свої сили та появи жахливої невпевненості. Деколи батьки також коментують зовнішність дитини, звертаючи уваги лише на її недоліки, й не говорячи про її численні переваги та красу. Вони точно не хочуть причинити нам біль, просто їх самих виховували в радянські часи, коли хвалити дитину за її досягнення та ще й при ній було недоречно, коли на першому місці була думка оточення, а не власна, коли найважливішим було отримати золоту медаль в школі, атестат з відзнакою в університеті й влаштуватись на роботу виключно за освітою бухгалтера/юриста/економіста, а не знайти своє покликання, розвивати таланти й жити за власними принципами.
Тому для того, щоб виховати людину з найменшим заподіянням шкоди для її психіки, потрібно:
Казати дитині про її красу, про унікальність та неповторність кожної людини. Наголошувати, що головне, в будь-якій ситуації залишатися собою, адже такої як вона більше не існує. Вона — індивідуальність, зі своїми мріями, рисами характеру й здібностями.
Якщо це дівчинка, то велику роль в формування її правильного ставлення до майбутніх стосунків, шлюбу та чоловіків відіграє батько. Саме дивлячись на його приклад, вона формулює свої уявлення про те, яким має бути чоловік. І коли тато з малечку піклується про донечку, оберігає і захищає її, то вона розуміє власну цінність й усвідомлює як вона хоче, щоб до неї відносились надалі.
Коли дитина починає вступати в соціум — йде в садочок і до школи, важливо пояснити їй, що потрібно з повагою ставитися до своїх однолітків, не ображати їх, вміти адаптуватися та знаходити друзів, адже вони невіддільна частина нашого життя ще з дитинства. Розповісти про прояви булінгу, його наслідки та загалом за жахливості таких вчинків. Навчити її захищати себе та свої кордони.
Допомогти дитині виховати впевненість у собі та своїх силах. Сказати, що невдачі бувають зі всіма, і це цілком нормально. Наші помилки роблять нас сильнішими. Головне, не здаватися і сміливо йти до кінця. Кожного разу, коли будуть опускатися руки, можна прийти до своїх рідних та близьких за порадою або зайнятись тим, що піднімає настрій і просто трішечки перепочити.
На власних прикладах, розповісти дитині чому треба не боятися проявляти себе і бути «не таким, як всі», не звертати увагу на думку інших людей.
Любі батьки, намагайтеся з раннього віку відкривати у своїх діток любов до себе. Говоріть з ними про те, що вони неповторні й особливі. Ніколи не порівнюйте своїх дітей з іншими, адже всі по-різному розвиваються, у кожного свій темп, свої таланти та здібності, і з вашою малечею — все нормально. Виховуйте їх так, як вважаєте за потрібне, адже ви — батьки, і хочете найліпше для своїх дітей, але пам'ятайте про кількість дорослих, які потім звертаються до психолога через завдані ненароком дитячі травми.