Що таке когнітивно-поведінкова терапія?

Якщо за допомогою звернутися до Вікіпедії, то когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) або когнітивно-біхевіоральна терапія — метод психотерапії, що базується на усвідомленні того, що при багатьох психіатричних розладах та психологічних проблемах сприйняття реальності є спотвореним, а також, що неадекватні дії у відповідь на наявні проблеми є основними факторами, що підтримують розвиток та утримання наявних проблем і розладів.

Проте, цього значення виявилося замало, щоб дізнатися та зрозуміти цей метод терапії. Тож для того, щоб уникнути невірних уявлень, я попросила лікарку-терапевтку Інну Іванову пояснити, у чому специфіка цього напрямку і детально розібрати принцип роботи КПТ.

Доброго дня, пані Інно! Представтеся, будь ласка, та розкажіть трішки про себе та свій досвід роботи.

Мене звати Інна Іванова, я лікарка-психологиня, працюю в методі КПТ.

Працювати почала на інтернатурі в медичному університеті ще у 2016 році. Наразі завершую 4-річну програму в УІКПТ та продовжую навчання на схема-терапевтку.

Перш за все, поясніть, будь ласка, що таке когнітивно-поведінкова терапія?

КПТ - це перш за все доказовий метод психотерапії, він науково обгрунтований та внесений в міжнародні протоколи лікування психічних розладів.

Чим відрізняється КПТ від інших напрямів сучасної терапії, наприклад від психоаналізу чи гештальту? Яке завдання у цієї терапії?

КПТ зосереджується на зв’язках між думками, почуттями та поведінкою. Він відрізняється від інших методів, таких як гештальт або психоаналіз, тим, що більше зосереджений на теперішньому моменті та на вирішенні поточних проблем.

Завдання КПТ полягає в тому, щоб допомогти людям визначити та змінити некорисні моделі мислення, переконання та поведінку, щоб зменшити страждання та покращити функціонування. Основна увага в терапії робиться на тому, щоб допомогти людям усвідомити свої думки та почуття, щоб вони могли свідомо вибирати, як реагувати в різних ситуаціях. Також задачею КПТ є плекання критичного, раціонального мислення у людини.

Якщо я правильно розумію, то у КПТ думка і поведінка - ключові поняття. Вони викликають у людей емоції та взаємозалежні одна від одної. То як цей метод використовують безпосередньо в терапії? Акцент робиться на роботі з емоціями, спогадами чи тактильними відчуттями?

В роботі КПТ терапевта акцент робиться в першу чергу на думки, адже вони впливають на емоцію, а згодом і на поведінку людини. Хоча останні дані говорять про те, що ми не можемо точно виділяти щось одне. І думки, і емоції, і поведінка - є мішенями в моїй роботі.

Я трішки досліджувала цей психологічний підхід та натрапила на таку тезу: «Одна із цілей КПТ - щоб людина засвоїла навички й стала «сама собі терапевтом». КПТ-терапевт завжди «на одній сторінці» з пацієнтом і ділиться всіма своїми знанням , пояснює пацієнту всі кроки».

Спогадам і минулому в КПТ підході приділяється не першочергове значення, звичайно, ми «заглядаємо» в минуле в процесі обстеження, терапії, але не робимо акцент тільки на ньому! В першу чергу, ми маємо працювати з теперішніми проблемами людини.

Дійсно, одна з цілей КПТ - навчити людину бути собі терапевтом. Тож ми разом працюємо над тим, щоб у пацієнта після психотерапії залишилась скринька інструментів, якою він може скористатись за потреби, наприклад, щоб попередити рецидив.

Ми працюємо, як одна команда на одну ціль. Кожна консультація закінчується зворотним звʼязком, а починається перевіркою домашнього завдання (так-так, домашнє завдання є однією з особливостей КПТ, ми їх задаємо дуже часто, адже терапія не закінчується на нашій зустрічі, а має продовжуватись вдома, в реальному житті).

У вашій практиці, працюючи із пацієнтами, чи зіштовхувалися ви із новим для вас емоційним досвідом? І якщо ми вже заговорили про новий досвід, то давайте на останок обговоримо, чи є у вас якісь теми-табу або ж інші ситуації із якими ви не погоджуєтеся працювати?

Я працюю тільки з тими темами, якими я навчалась, а це робота з депресією, тривожні розлади (соціальна тривога, надмірна тривога за здоровʼя, фобії, панічний розлад, генералізований тривожний розлад), ОКР, ПТСР.

Мені пощастило мати гарних різносторонніх колег, яким я можу направити людей з іншими запитами, наприклад труднощами в стосунках, інтерперсональними проблемами тощо.

А ну і з дітками я не працюю, хоча колись мала досвід роботи в дитячому центрі онкогематології, все ж обрала для себе дорослу психотерапію.

З розмови із пані Інною стало зрозуміло, що в нинішній час людям важливо мати не лише гарне фізичне здоровʼя, а й хороший емоційний стан.

Завдання будь-якого психолога-спеціаліста - допомогти людині розібратися зі своїми думками, допомогти знайти відповіді на питання, розвинути власні внутрішні ресурси та змінити якість вашого життя.

Тож не варто зволікати на сигнали нашого тіла. Якщо ви відчуваєте, що вам потрібна допомога, то обирайте собі кваліфікованого спеціаліста та спробуйте цей метод терапії. Адже дорогу пройде тільки той, хто насмілиться зробити перший крок.