Українські традиції святкування Різдва, Водохреща та інших зимових свят
3 хв читання
Зимові свята завжди відзначалися українцями з особливою теплотою. В цій статті мова піде про деякі з традицій святкування, які виникли ще у давнину та передаються з покоління в покоління.
Різдво
З давніх-давен православні дотримувалися сорокаденного посту, щоб очиститися тілом та душею. У цей період люди намагалися робити якомога більше хороших справ, відвідувати церкву, старанно молитися. А також менше байдикувати, сваритися та злитися. Також під забороною в піст продукти тваринного походження.
У день Святвечора родина збиралася на вечерю, яку розпочинали після появи на небі так званої Вифлеємської зірки. Відомим українським атрибутом Різдва є дідух. Це останній зжатий солом'яний сніп, що символізує родючість і безкінечність життя. Господар оселі ставив дідух у кутку біля ікон.
Традиція 12 страв, як символу 12 апостолів, з'явилася не так давно. Раніше на стіл могли ставити і меншу кількість, залежно від врожаю та своїх можливостей. Наїдки також різнилися залежно від регіону України. Традиційними стравами були: кутя, узвар, різноманітні калачі, борщ, грибна юшка, горох чи квасоля, пісні голубці, вареники, гриби, риба, пампухи.
Коляда — невід'ємний атрибут українського Різдва. Молоді хлопці й дівчата ходили від хати з побажаннями господарям добра та злагоди. Своїми співами вони сповіщали про народження Ісуса Христа.
Новий Рік (Щедрий вечір)
Раніше українці зустрічали Новий рік з 13 на 14 січня, в день, який сьогодні багато людей називає Старим Новим роком або Щедрим Вечором. Щедрим його назвали тому що традиційно стіл мав бути щедрим, тобто багатим на різноманітні страви.
Ввечері, напередодні свята, молодь ходила щедрувати — співати щедрівки з побажаннями хорошого врожаю і достатку. У перший день нового року, день святого Василя, молоді хлопці після ранкової служби йшли посівати. Під час обряду оселю «засівали» пшеницею або житом і зичили благополуччя господарям. Як подяку, щедрувальники і посівальники отримували гроші та солодощі. Поширеним особливо на Західній Україні було водіння «Маланки». По домівках ходили гурти ряджених, розважаючи господарів співами та веселими розвагами. Обов'язково присутньою мала бути Коза — одягнений в кожух навиворіт хлопець. У «вертепі» могли бути й інші дійові особи — Піп або Дяк, Дід, Баба, Лікар, Циган, Гончар, Солдат на інші.
Напередодні Нового року більшість дівчат займаються ворожінням. Одним з таких є ворожіння на варениках. Господині ховали всередину окрім їстівних начинок ще й неїстівні — монети, гудзики, вату тощо. Кожен з предметів віщував різне значення, наприклад монета означала багатство, а сіль — сльози.
Водохреще
Хрещення Господнє — одне з найбільших християнських свят, що завершує різдвяний цикл. У цей день віряни йшли до церкви, де освячували воду. Йорданська вода має цілющі властивості, тому її зберігають цілий рік аби вживати під час хвороб та окропити оселю.
Традиція пірнання в ополонку була і залишається популярною, проте не має відношення до «змивання гріхів» і до церкви загалом. Під час цієї народної забави люди тричі перехрестившись окунались в крижану воду. Після святкової служби люди поверталися додому, де пили водохресну воду, вмивалися нею і обмивали дітей.
Незаміжні дівчата поспішали до водойми щоб вмити личко та набрати святої води. Існувало вірування, що ту, хто першою принесе додому святу воду в цьому році неодмінно чекатиме щаслива доля.
На Запорозькій Січі у свято козаки мали свої звичаї. Про одну з традицій на писав історику Дмитру Яворницькому козак Микита Корж: «Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів вкривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розсіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться».
Завершення зимових свят
Наступного, після Водохреща, справляли «посвятки» — поступово поверталися до звичайного трудового ритму. Наступні кілька тижнів можна було святкувати весілля, співати пісні, вживати скоромну їжу. Адже невдовзі настає Великий піст, що триває аж до Великодня.
Зимові свята не лише тішать нас святковою атмосферою, але і надають можливість згадати та вшанувати давні традиції наших предків. Всупереч часу та змінам, українці пильно берегли свої звичаї. Нехай вони і надалі залишаються важливою частиною нашої культурної спадщини, допомагаючи зберігати єдність народу.