Я не подобаюсь собі

Люди все частіше невдоволені проблемою щодо своєї зовнішності. Комплекси, які завжди навіювали близькі нам люди, або просто особистісні психологічні травми. Але, якщо не працювати над цією проблемою, то стан та якість цього явища погіршується, тому варто подбати про це. Що ж у такому випадку робити? Та як почати подобатись собі?

Позбутися комплексів можна. Звичайно, зробити, це не легко, але цілком реально. Не варто ставити хрест на особистих “мінусах” щодо свого зовнішнього вигляду.

(посилання тут)

Насправді комплекси має кожен із нас, особливо, якщо цей комплекс навіяний суспільством (так частіше за все й відбувається). Тільки деякі намагаються ці комплекси приховати, а хтось сприймати це, як свою особливість. І насправді другий варіант набагато краще спрацював би і відзначився б на вашому ментальному здоров’ю.

Ваше бачення себе як особистості дуже впливає на емоційний стан та якість життя. Ідеальних або не ідеальних не існує. Кожен із нас особливий, і цим варто пишатися.

Практикуючий психолог Павло Обривкін пояснює:

“Комплекс неповноцінності — це глибинне відчуття, уявлення людини, що з нею щось не так. Слід відмітити, що людина і справді може бути гіршою у чомусь за інших, однак, у випадку комплексів, оцінювання людиною себе і власних здібностей — викривлене.” (цитату взяла звідси)

Чи залежимо ми від оцінок оточуючих та як?

На жаль, ще з самого дитинства та навчання у школі ми дізнаємося, що оцінка (зовнішня міра) дуже важлива за суб’єктивне відчуття задоволення. Якщо ви впізнали себе, то почніть ставити собі такі запитання: «Наскільки я задоволена тим, що зробила?», «Я зробила все можливе?», «Чи я старалася?» Якщо ми впевнені, що зробили все можливе, то можемо бути задоволені незалежно від результату. Пам’ятайте, що ми виховуємо себе самі!

Якщо ви схильні спізнюватися, привчіть себе прокидатися раніше на тридцять хвилин. Не задоволені своїми результатами? Проаналізуйте свою діяльність, знайдіть ваші слабкі місця, подумайте, як ви можете вирішити цю проблему. Завжди є різні речі, такі як впевненість, що означає «я можу», та самооцінка, що означає «я того варта».

Поставте собі ряд питань:

Чи я вірю в те, що чогось варта як людина?
Чи я вірю в те, що я варта того ж самого, що й інші люди?
Чи я можу досягти результатів у певній області життя?
Чи я витримаю?
Чи іншим буде цікаво те, що я запропоную?

Відповіді допоможуть зрозуміти, над чим вам треба працювати: над самооцінкою, впевненістю у собі чи загальним баченням себе?

Якщо ж самостійно складно впоратися із цим питанням, завжди є експерти, які без засуджень допоможуть розібратися та прийти до тями та безперечно правильного рішення.

Про дитячі травми:

«Мої батьки ніколи мене не хвалили» — скільки разів ви чули або говорили це? На жаль, не всі батьки добре освічені у вихованні дітей.

Пропрацювати дитячі травми вам допоможе психотерапевт, адже більшість наших комплексів саме із дитинства, і ми часто не усвідомлюємо, звідки вони взялись. Терапія та робота над собою допоможуть впоратись і з комплексами, і з низькою самооцінкою, яка є їхнім породженням.

Про погану самооцінку:

Якщо у вас погана самооцінка, ви можете мати про себе такі переконання:

Інші кращі за мене
Я ніколи не буду такою, як інші
Я варта меншого, ніж деякі мої знайомі
Мені немає що запропонувати світу

Гарна новина: такі думки піддаються корекції. Для цього треба вчитися виражати любов до себе і робити це кожен день.

Ось пару «лікувальних» переконань для таких людей:

Я варта успіху/любові/дружби/грошей, навіть коли зазнаю невдачі.
Кожна успішна людина колись стикалася з невдачами, але це її тільки зміцнило.
Поки я не спробую, я точно не зможу. Якщо я не зупинюсь, то у мене точно вийде.
Я не те, чого досягаю.
Впевненість у собі вимагає часу і зусиль. Її можна «збудувати». Ми не народжуємося впевненими особистостями.

Отже, любіть себе! Поважайте! Та живіть заради себе!