Чому ми виправдовуємо тих, хто завдає нам болю?

Ми всі мали ситуації, коли люди, які завдають нам болю, отримують від нас виправдання. На перший погляд, це здається нелогічним і навіть суперечливим: ми відчуваємо біль, розчарування, роздратування, а часом і глибоку зраду, але одночасно виникає бажання знайти причини для їхньої поведінки, виправдати їхні вчинки або навіть співчувати їм. Це може здатися дивним і нелогічним, адже здається, що ми повинні обурюватися і виявляти об'єктивну справедливість, коли хтось завдає нам болю.

Але чому ж ми так часто вибачаємо тих, хто нас ранить? Однією з причин є те, що багато з нас природно схильні до емпатії. Ми намагаємося зрозуміти причини поведінки інших, навіть якщо вона завдає нам болю. Це бажання розібратися, чому інша людина вчинила так, а не інакше, може викликати в нас відчуття співчуття, навіть якщо ми не схвалюємо її вчинки. Крім того, ми можемо виправдовувати таких людей, оскільки не хочемо втрачати з ними зв’язок або боїмося конфлікту. Часто ми сприймаємо людей, яких любимо або поважаємо, через призму надій, і тому шукаємо пояснень, які дозволяють нам зберегти ці стосунки.

Напевно, все починається з того, як ми сприймаємо людей, з якими зв'язані емоційно. Ми дуже часто очікуємо від них більше, ніж від сторонніх людей, і тому намагаємося вірити в те, що їхні вчинки — це не те, чим вони є насправді. Ми шукаємо пояснення, намагаємося знайти виправдання, що хтось був у поганому настрої, що вони просто не розуміють, що роблять, чи що "це все тимчасово". Ми знаходимо способи переконати себе, що люди, яких ми любимо або до яких прив'язані, не можуть бути поганими, навіть якщо їхні вчинки завдають нам болю.

Часто ми виправдовуємо через страх втратити близькість з людиною. Можливо, ми боїмося, що якщо визнати, що людина справді зробила щось неправильне, ми будемо змушені прийняти те, що ці стосунки вже не такі, як раніше. Тому ми закриваємо очі на біль, на те, що нас травмує, і продовжуємо залишати місце для цієї людини в нашому житті. Виправдовуючи її, ми намагаємося утримати зв'язок, навіть якщо це означає приховувати від себе правду.

Іноді ми робимо це через глибоку потребу в тому, щоб бути зрозумілими і виправданими. Ми хочемо, щоб люди навколо нас відчували, що ми не просто ображаємося або злишимося без причини, а що у наших переживаннях є сенс, що вони справжні. І от тоді виникає ще одне пояснення: ми прагнемо зробити так, щоб інші не думали, що ми просто слабкі чи надмірно чутливі. Виправдовуючи тих, хто завдає болю, ми начебто виносимо їм прощення і тим самим знімаємо з себе образ жертви.

І, звісно, в корені цього процесу лежить наша здатність любити. Любов до людей — це не лише радість і щастя, але й глибокі переживання, готовність приймати чиїсь недоліки, навіть якщо вони завдають нам болю. Ми готові прощати, навіть якщо нас болить. Це частина нашої природи — вірити в краще, в надію на зміну, в те, що завтра буде по-іншому. Можливо, ця людина просто не розуміє, як боляче її вчинки нам. Можливо, завтра вона зрозуміє, і все стане на свої місця. Ми виправдовуємо, бо хочемо вірити в можливість змінити ситуацію, в можливість примирення і, що найголовніше, в можливість бути зрозумілими.

Але, може, саме це — і є нашою проблемою. Виправдовуючи, ми не дозволяємо собі взяти паузу, зупинитися і зрозуміти, чи справді це виправдання вартує нашого болю. Чи можемо ми і далі нести цей тягар, чи ми маємо право на своєму шляху поставити межі і відмовитися від болю? Виправдовуючи інших, ми часто забуваємо про власну цінність, про те, що ми теж маємо право на повагу та спокій. І якщо людина завдає нам болю, це не завжди означає, що вона повинна залишатися в нашому житті.

У кінці кінців, виправдовуючи інших, ми намагаємося знайти спосіб вижити в світі, де інколи дуже важко відпустити і прийняти те, що ми не можемо контролювати. Але, можливо, настала пора дати собі право не виправдовувати, не терпіть болю і не боятися бути чесними з собою. Адже здорові стосунки не повинні завдавати болю. Вони мають приносити радість, навіть коли є труднощі.

Автор: Ярослава Коваленко