День української писемності та мови

Відколи почали святкувати День української писемності та мови? Та чому так важливо переходити на українську мову зараз, як би це важко не було?

Цей день українці святкують з 1997 року. Саме 9 листопада наша ненька відзначає День української писемності та мови. Дане свято українці святкують не лише на теренах нашої держави, а і по всьому світі. Упродовж віків не лише українська мова, а і увесь український народ, зазнавали суттєвих утисків з боку інших держав. Утиски не припиняються і зараз, але ми впевнено виборюємо свою свободу, вільне майбутнє для наших дітей. Не дарма говорив Юліан Дзерович: «Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – помре нація» . Хто ми без мови? Громадяни забувають про свою особливість, піддаються пропаганді чужого і хижого створіння. Молоді покоління вже не знають мови, якою спілкувалися їхні предки. Саме тому країна-агрессор усіляко пригнічує нашу мову.

В День української писемності та мови, на Українському радіо проводиться щорічний традиційний радіодиктант національної єдності. Даний захід започаткували у 2000 році . З того часу щороку всі, хто бажає, беруть участь у написанні диктанту. Проте мета взяти участь в написанні полягає не в тому,  щоб з'ясувати, чи добре знають українську мову, а саме воз'єднатися з усіма, хто любить і шанує солов'їну українську мову.

Українська мова — одна з найбагатших мов світу. Окремі слова мають десятки синонімів, найрізноманітніші пестливі форми… Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів:  обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид. Але абсолютний рекордсмен — слово «бити». Згідно з Коротким словником синонімів української мови, їх аж 45. Словники української мови говорять про 134-170 тис. слів. Та деякі дослідники, зокрема Василь Кобилюх, розповідають, що картотека нашої мови в Інституті української мови налічує понад 2 млн. слів! В практиці дуже часто недооцінюють значення мови через однобічний підхід до її розуміння лише з погляду соціяльних функцій. На мову дивляться лише як на засіб порозуміння між людьми, як на якийсь зовнішній придаток, як на зовнішню прикрасу нації, що не має ніякого принципового значення в справі визначення національности. Насправді ж воно не так!

«Наша мова, — каже Фослер, — це наше національне почуття, наша національна свідомість». Чи можемо ми після цього заперечувати значення національної мови? Чи можна говорити «мені все одно, якою мовою я буду творити національну культуру, аби я був національно свідомий», коли сама національна свідомість визначається мовою? Сьогодні головним завданням для українців є покращення знань солов’їної. Якщо є потреба, то перейти на неї у побуті, адже завдяки українській ми зможемо перемогти окупанта. У росії вже не буде мотиву про врятування російськомовних. Наші предки будуть нами пишатися. Наш контент буде популярним. Українську будуть вивчати іноземці. Наша мова обов’язково збережеться на довгі роки, адже по іншому й бути не може. Ми українці й перемоги за нами, особливо у мовному плані.

Друзі, говорімо українською, щоб нас побачив світ, побачив успіх України, її духовні та інтелектуальні надбання! Вчімо українську та шануймо її!