Як заохотити дитину до читання?

Як заохотити дитину до читання?

Моя дитина абсолютно нічого не читає. Вона виросте неуком!
Як змусити його взяти книжку до рук і почати думати головою?
Чому вони не читають? Раніше соромно було не читати!
Я завжди читала дітям, коли вони були маленькі. Але так і не привчила їх читати самостійно…
Він полюбляє комікси та всяку дурню, але до серйозних книжок його не заохотити.

Чому діти в усьому світі перестали читати?

Наразі є сталі свідчення того, що діти читають менше та менш охоче. Важкі фоліанти та товсті книги, чорнила та пера так довго символізували високу культуру, що з моменту їх зникнення ми занурились у тривожне очікування кінця цивілізації. Здається, що із припиненням читання зруйнується найважливіший канал передачі досвіду між поколіннями.
Феноменом механічного, «беззмістовного» читання найпершими зацікавились американці, зокрема, психолог та спеціаліст з освіти Майкл Коул. Англійська мова для значної частини американських дітей не рідна, і передбачалось, що труднощі у розумінні текстів знижують у дітей мотивацію до читання. Діти могли читати, технічно, але, прочитавши текст у швидкому темпі, потім не могли не тільки переказати, але, іноді, навіть розказати про що саме йшлося в тексті. Діти читали так, наче мали уражену праву півкулю мозку, яка відповідає за уяву та емоційну реакцію. При цьому тести на інтелект вони проходили успішно. Навіть іноді особливо був виражений невербальний інтелект, за який відповідає саме права півкуля мозку. Фізіологія та генетика були тут не до чого. Низька мотивація до читання та навчання в цілому призвели до того, що висока міграція у США супроводжувалась зниженням рівня освіти у технологічно найрозвиненіший країні світу.
Разом із тим, мова не йшла про повернення до абсолютної безграмотності. Читанню-писанню сьогодні навчаються всі. Можливо, що загальний обсяг прочитаних текстів не менший від стародавніх часів, але, очевидно, що читають сьогодні не книжки з хрусткими палітурками або шарудливі газети, електронні тексти різноманітних форматів. У цієї байдужості до читання книг, які колись були для багатьох взірцем стилю є зворотній бік. Коли діти дорослішають, вони, зі свого боку, виявляють, що їх батьки не вміють користуватись на достатньому рівні комп’ютером та не виявляють ніякого зацікавлення віртуальними світами
Комп’ютерна комунікація передбачає не тільки пасивне читання текстів, а і їх постійне виробництво. Навичкам правопису, охайності та каліграфічності протиставляється швидкість друку, адресність, жанрова відповідність написаних текстів. Усне мовлення багато де замінюється на писемне.
Зниження цінності читання для сучасної дитини є не тільки фактом її адаптації до змінених умов розвитку. Діти не стали менш допитливими, але вони стали менш підконтрольними. Якщо ми хочемо говорити, листуватись із дітьми їхньою мовою, нам потрібно опановувати комп’ютер, а не робити вигляд, що він нам не так вже і потрібен
Наслідки гуманітарної революції, пов’язаної із швидким переходом від усного мовлення до письмового, від читання до письма ще належить оцінити. А поки є побоювання, що дитина у мережі оперує із більш просто та неграмотно написаними текстами. Разом зі зниженням цікавості до читання падає загальний рівень інтелектуальної культури. Відбувається зміщення акценту із виробництва високих культурних цінностей на споживання всього нового, кумедного, прикольного, утильного, цікавого. Так мислення не розвинути, не вирішити глобальних проблем… І доки вчені шукають відповіді, відповідальні батьки вживають зусиль, аби передати власним чадам свій досвід читання.

Ситуація перша: Примусова мотивація

Тато шестирічного хлопчика (назвемо його Сергій) вирішив, що на відміну від інших дітей, його син стане освіченою та начитаною людиною. Тато виріс у неповній сім’ї і був гордий з того, що сам отримав освіту, яка і допомогла вистояти йому та його дружині у важкі часи. Аби не втратити момент було введене родинне правило щовечора читати дитині. В 1 рік і 7 місяців Сергійко уже знав усі літери. У 2 роки та 4 місяці він складав та читав прості слова «ма-ма», «ба-ба», «та-то». У 4,5 роки Сергій міг читати нові слова, але раптом, під різними приводами, став уникати давно заведеної процедури читання. Серед книжок на черзі були «Міфи Давньої Греції», товстенний том казок Гофмана. І саме цієї миті, дитина, яка вражала оточуючих своєю обізнаністю, стала хворіти, замкнулася та дуже скоро перестала говорити із домашніми, думаючи про щось своє. Психолог у дитячому садку дійшла висновку, що у хлопчика депресія або емоційне виснаження, пов’язане із незвичайним видом «психологічного насилля» над дитиною – примусовим, поступово складнішим та все менш зрозумілим дитині читанням.

Коментар:

Освіта та читання потребують зусиль, і поки у дитини не сформована довільна увага та запам’ятовування, їм важко читати самостійно. Одним із мотивів читання може стати страх бути покараним за відмову або невміння зробити те, на що очікують батьки. Це неспецифічний мотив читання, який призведе до зворотного ефекту – відмові від непосильного або набридлого заняття за першої ж змоги. Дитина буде ненавидіти читання та книги. Ситуація тільки посилиться, якщо у сім’ї вимогливі, прагматичні, холодні стосунки, а члени родини знецінюються за своїми «робочими» характеристиками.

Діти також не знають вікових нормативів і якщо дорослий наполягає на тому, що у «твоєму віці ВСІ ДАВНО ЧИТАЮТЬ», то дитині нічого не залишається, як прийняти цю максиму на віру та разом з тим визнати, що вона, можливо, «виросте справжнім ідіотом».

Якщо батьки розраховують на ранню самостійність дитини дошкільного віку або на особливий шлях та темп її розвитку, то вони напевно переоцінюють ситуацію. Не можна уникнути етапів спільного вечірнього читання, фантазування за мотивами казкових сюжетів, їх розігрування із однолітками та переходити одразу до самостійного «дорослого» читання. Не можна ростити дитину у вимушеній ізоляції, а примусовий розвиток тієї чи іншої здатності звужує коло спілкування дитини. Будь-яка діяльність дитини, як і дорослої людини – полімотивована. Частина стимулів до розвитку ми черпаємо зі спілкування із однолітками, не бажаючи відставати від них або намагаючись спробувати те, що здається нам цікавим саме у їх виконанні.

Ситуація друга: Читання та комп’ютер

П’ятирічна Катя не хотіла вчити літери, доки її не пустили до комп’ютера. Виявилось, що вона вже знала половину літер – заняття із бабусею не минули марно. Але – диво! – десь за два вечори вона вивчила з десяток комп’ютерних команд, аби грати у комп’ютерну гру. Після цього було важко звинуватити дитину у слабких здібностях та лінощах. Але читати вона все одно відмовилася. І тоді дорослі вирішили забороняти їй грати доти, доки вона не прочитала казку. Спочатку «Маша та Ведмідь». Потім «Троє поросят». Катя плакала, але читала… Нарешті бабуся не витримала «катувань» та пожалілась психологу у дитячому садку на… Катю, її батьків та на дитячий садок, у якому не привчають дітей до культури…

Коментар:

Давайте чесно порівняємо переваги роботи за комп’ютером та читання. Про перше батьки мало знають і тому мало думають, тому, що цього досвіду бракує у їхньому дитинстві. Комп’ютер дає дитині ілюзію керування, включеності до взаємодії зі світом. Читання – це пасивний процес сприйняття подій, в хід яких дитині не вдасться втрутитись. Тільки якщо ви не розігруєте п’єси за мотивами казки, не імпровізуєте під час читання, не читаєте по ролях і т.і.. Робота за комп’ютером дає відчуття легкості виконання задуму, від ідеї до втілення – буквально рукою подати – один рух. Набираючи літери на клавіатурі комп’ютера, дитина здійснює, фактично, більш складну діяльність, ніж складаючи слова із літер. І чим складніша діяльність, тим вона цікавіша. Парадокс, але так і є. Слабка мотивація до навчання надто простим для даного віку діям. І, нарешті, комп’ютер, у порівнянні із книгою дає біль серйозний бонус - дитина отримує можливість грати. Читаючи, вона отримує, досить часто, тільки моральне заохочення від дорослих. Інтуїтивно розуміючи це, дорослі починають маніпулювати ситуацією, вибудовувати залежності “читання & гра на комп'ютері” і т.і.. Навчання у грі більше відповідає запитам “дошкільного” віку, ніж “шкільне” навчання. Головним чином різниця полягає на користь читання у тому, що читаючи, дитина емоційно вживається у роль. Граючи ж на комп'ютері, вона технічно виконує послідовність тільки їй цікавих операцій. Комп'ютерна гра закріплює дитячий егоцентризм та гальмує розвиток довільних (“вольових”) навичок.

Ситуація третя: Механічне читання

Петрик вже у чотири роки вмів читати. Одночасно він став “працювати” на комп'ютері і у п’ять років він вже і читав і писав, вражаючи дорослих своїми здібностями. Справжня дитина Індиго, геніальне дитя. Проблема виявилась, коли в гості до батьків завітала бабуся із провінції. За інтелігентською звичкою вона забажала поговорити із онуком про його улюблені книжки, і виявилось, що Петрик не зміг підтримати розмову. Він, здається, не знав, або не пам’ятав жодної книжки! “Як, сказала бабуся, - хіба ти не читав про Буратіно?” Хлопець відповів ствердно тільки тоді, коли йому із полиці зняли книжку та показали. “Цю - читав”. Він просто впізнав її за палітуркою. Так само Петрик “прочитав” всі книжки на полиці. За вимогою бабусі, Петро читав без зупинки із будь-якого місця, але про що саме був епізод, він не пам'ятав, не знав, не цікавився. Він навіть не зміг його переказати… “Він у вас не вміє читати! Читати і не розуміти про що саме читаєш? Це не читання!” Бабуся виявилась правою...

Коментар:

Феномен “механічного читання” став розповсюджуватись зі швидкістю комп’ютерного вірусу. Складається він, на наш погляд, у тому, що у розвитку пізнавальних навичок більший акцент робиться на оперативні характеристики, коротку пам'ять та довільну увагу. Саме ці навички краще всього тренуються у роботі за комп'ютером. Вся інформація “застаріває”, якщо перейти від однієї гри до іншої. Так само і книжки “забуваються” після того, як текст прочитано та не використано. Якщо ми не будемо включати читання у актуальні стосунки дитини, не навчимо її формувати своє майбутнє та включати до цього образу майбутнього прочитану інформацію, книжки втратять своє культурне значення - зберігати та передавати значимий досвід.

Причини, з яких діти не люблять читати... те, що читали ми!

У дітей просто немає досвіду спільного читання з батьками, в ході якого батьки могли б прищепити їм любов, цікавість та захват героями казок. Няні, зазвичай, занепокоєні зовнішнім боком догляду за малюками. Батьки самі вибирають нянь для виховання та догляду за дітьми за критеріями “охайності”, а не креативності. Є випадки, коли найманим вихователям відмовляли тільки тому, що у дитини руки були забруднені пластиліном.
Діти дуже рано вчаться читати - раніше, ніж обговорювати нові сюжети та проблеми із батьками. Наша безмежна особиста амбіційність та батьківське марнославство призводять до того, що ми намагаємось навчити дітей читати якомога раніше. Хтось помилково запустив до мас стереотип про те, що рівень інтелекту дитини проявляється у її здібності до читання. Переоцінка здібності до читання пов'язана у нашій країні із пізньою загальною грамотністю населення. Історично так склалось, що держава посадила за парти людей, свого часу, батьки яких народились у сім'ях кріпосних. До середини ХХ століття мати початкову освіту, тобто вміти читати-писати, було досягненням та статусним привілеєм. Переоцінка вміння читати тільки посилилась із введенням загальної середньої освіти, дав мільйонам людей отримати в подальшому вищу освіту, увійти до інтелектуальної еліти країни.
Сьогодні належність до еліти , на жаль, не визначається інтелектуальними здібностями. Втрачено основний мотив освіти - змінити в подальшому життя на краще, застосувавши свої інтелектуальні навички. Суспільство в цілому не налаштоване на пізнання та відкриття.
Діти читають набагато більше, ніж ми вважаємо тому, що ми до читання ставимось більш “серйозно”. В якості ідеальних текстів батьки розглядають художні твори класиків, а не пости в фейсбук на пів-екрана.
Читання перестало задовольняти дитячу потребу у фантазуванні. Віртуальні світи, які раніше вигадували фантасти, у великій кількості поставляє телебачення та інтернет. У житті з'явилося занадто багато атракціонів. І навичка відмовлятись від участі у віртуальних пригодах стає більш важливим, ніж власна здатність до уяви.
Ідеали, кумири батьків та дітей не співпадають. Можливо, ніколи раніше розрив між поколіннями не був таким великим. Є теорії, згідно яких народилось перше покоління, яке буде спиратись на власний досвід, а не на досвід попередників. Ми мало корисні власним дітям.
Одночасно із читанням діти вчаться писати, точніше друкувати на клавіатурі. Каліграфічні вимоги більше не стримують бажання дитини, її потребу у обміні інформацією. Перші письмові повідомлення для більшості дітей - це комп'ютерні команди, які вони набирають, щоб дістатись до віртуальних світів екранних ігор.
Змінилась мова спілкування людей. В ній стало більше дієслів дії (action), менше іменників та майже не залишилось прикметників, які б відображали теплу, емоційно насичену атмосферу, роблячи нас привабливими одне до одного та для наших дітей. Втративши цікавість до нас, діти не чекають нічого цікавого і від тих текстів, які ми їм наполегливо пропонуємо.
Доречі, директивність, наполегливість, з якою ми “пропонуємо” дітям почитати також створює негативну мотивацію до читання.

Прийоми мотивації читання у дітей

Перший прийом чомусь навчити дитину - це зараження. Діти копіюють поведінку батьків. Якщо вони не бачать вдома дорослих, які заглибились у читання, які поспішають поділитись новиною, у них не виникає зацікавлення до такого способу пізнання. Наївно вважати, що якщо весь час проводити перед екраном, то ваша дитина потягнеться за книжкою.
Щоб діти читали книжки, вони мають рости в оточенні книжок. Вимоги до економії простору, висока мобільність та швидке розповсюдження електронних носіїв витіснили із будинків важкі томи книг, за якими ще не так давно записувались у чергу. Книжкові шафи та полиці розглядаються сьогодні як неможливе ретро, яке не вписується у сучасний дизайн, який чомусь називають євроремонтом. У будинках європейців, до речі, надзвичайно цінуються та зберігаються старовинні бібліотеки або, хоча б, їх залишки. Якщо у будинку немає слідів інтелектуальної культури, а тільки ознаки фінансового достатку, як саме діти дізнаються, що читання та книги є особливими цінностями? У будинку із книжковою шафою, в якій можна покопатись хоча б потайки, виросте читаюча дитина.
Читайте разом із дітьми те, що цікаво і вам і їм. Дитяча література постійно оновлюється і, як і раніше, важко слідкувати за новинками. Зацікавлені мами і навіть деякі татусі сьогодні легко обмінюються знаннями та рекомендаціями через Мережу.
Навчайте дитину творити, творіть разом з нею історії. цікавість до вигаданих світів полягає у основі потреби читати товсті книжки у майбутньому. Переказуючи старі казки на новий лад, приписуючи героям неймовірні вчинки, ви сформуєте у дитини творчу уяву. Діти із розвиненою творчою уявою шукатимуть більш складні та цікаві історії, ніж можуть вигадати вони самі або разом із батьками. Вони потягнуться до книжок.
Вчіть із дитиною вірші. Дитячий вірш, розмір вивченого тексту - це, говорячи сучасною мовою, формат тексту, який дитина може зрозуміти, пов'язати, запам'ятати та переказати за один раз. Це “стала порція”, “квант”, “одиниця” читання. У дітей, які одразу сіли за комп'ютери, як правило, не сформоване усне мовлення та вміння зв'язно викласти свою думку іншому. Навички оперування текстами набуваються не тільки під час механічного читання, але і в усному мовленні, в процесі рольової гри, у самих різних соціальних ситуаціях.
Розігруйте вистави за мотивами відомих книжкових сюжетів. Дітям цікаві стосунки між людьми, незвичайними персонажами, і , щойно настає час рольових ігор, вони із задоволенням занурюються у ці світи. З 4-5 років “одиницею читання” стає подія, дія, яка сталася із двома і більше персонажами. Можна сказати, вони починають засвоювати мистецтво діалогу та роблять ще один важливий крок на шляху до формування сюжетного мислення.
І тільки після цього нам варто приділити увагу вивченню літер та складанню слів та речень. Техніка читання раніше відставала від уяви та мислення, і це було додатковим мотивом, до більш швидкого навчання читати, аби задовольнити свою потребу у новому знанні.